(из раннего детства)
Якось взимку захворів наш товариш Вася,
І провідать захотіли учні з його класу.
Всі зібрались після школи весело та з криком,
Завалились до квартири хворого Василька.
Розсмішити й звеселити ми його хотіли,
Всі одразу по кімнаті гупотіти стали.
А дівчатка танцювали - гарно так кружляли,
Поки Мишко не приніс печиво та каву.
Враз усі ми так схопились - захотілось їсти,
Хтось поліз у холодильник - шарили, що з'їсти?
Потім Толік із кульком, зповненим насінням,
Увірвався до кімнати, де лежав Василько.
Покричав, побігав Толя, та згадав, що фільм цікавий,
Детективний серіал, йде по "Інтеру" о сьомій.
Хто дивився телевізор, хто крутив магнітофон,
Ще й насіннячко лускали, гупцювали, танцювали.
Аж в сусідів знизу люстра майже обірвалась.
Тут прийшла додому мама - очі стали дуже круглі,
Рот відкрився, сумки впали, що в руках вона тримала.
Раптом діти всі згадали, що додому їм вже треба.
І побігли хто куди - хто у двері, хто у ліфт,
Хто по сходах біг у низ...
А останній хлопчик Юрчик висловив таку ось фразу:
"Ти, Васильку, не турбуйся, що так мало погуляли,
Ми ще завтра прийдем в гості - не сумуй за нами!"
Після цього у Василька голова тріщала,
Не хотів він того щастя, що на нього "впало"!