Щоб мені то небо та й на плечі, щоб мені то море – та й у серце.
Цей блакитний безкінечний вечір хай сховає нас як заманеться.
Щоб мені лягати – та й навіки, бачити, як синіми очима
Світиться душа через повіки вогнищем, у котрому згоримо…
Я б тебе просила залишитись, не зникати вранці, якщо в змозі,
Щоб в тобі я встигла розчинитись, потонути в твоєму волоссі,
І руками тебе охопити, до запамарочення кохати,
Як вино червоне тебе пити, нікому тебе не віддавати!
Біля нас лиш хвилі океану. Щоб мені ті хвилі та й у груди.
Буде день, коли його не стане. Вранці ти не підеш вже нікуди.