Моя душа зробила з мене жебрака,
Змусила вірити, підкупила свободою,
А сама з кишені останнього п'ятака
Витягнула, наче за спільною згодою.
Вона зробила з мене простака,
Сама ж поцупила всі думи до останньої.
Вона мене жбурнула у долю слабака,
З приреченням на сонце пустелі безкрайньої.
Вона із мене випила життя,
А з ним - любов до рими, порівняння,
То катувала в сутінках і до рання,
А то жаліла до молитов прощання.
Вона мене спалила, попел знищила,
Завчасно відділившися від плоті.
Вона моїми хотіла стати віршами,
А далі відродитися в мені. Але ж це потім.
Вона мене скалічила, зігнула,
Додолу потягнула чорним тягарем.
Душа моя і досі не збагнула,
Яким страшним зробилась владарем.