Не йде життя, стоїть в Угорщині.
Стоїть життя – лише одні,
Хоч не однакові, та спрощені
Минають дні, минають дні…
Був день з високими лелеками
Над згарищем осінніх барв
Такими дальніми-далекими,
Що навіть сум – і той не брав.
І ще був день – неначе присмерки,
З таким туманом на плечах –
Його торкни, то буде прискати.
Так в тім тумані і зачах.
І вечір був – ніде не світиться,
Хоч би яка була пора.
І ніч була з холодним місяцем,
І був не сон – а так, мара…
Тут сонце дивиться без усміху,
Веселка в дощ не веселить,
Не так, як в нас, радієш успіху,
Не так, як в нас, коли болить.
Проносиш повз сторонні погляди
Своє припинене життя
І спогади – оці майбутні спогади,
Як дні ішли без вороття…