Холоне вись безжально й тихо,
На ладан дихають громи.
І сонця схід, як обліпиха,
Що зайнялась за ворітьми.
Вже осінь знов паде на плечі,
Сухі листки, немов предтечі,
Зимово глипають у вись.
А я молюсь за тіло й душу,
І за лихих молитись мушу -
Можливо, стямляться колись.
Терпляче жде когось дорога,
Короткі дні бредуть навстріч.
Іду з молитвою до Бога
Крізь павутиння протиріч.
А по ярах такі однакі
Дерева, як окличні знаки,
Вітають осінь золоту.
Мої думки - неждані гості,
Я просто йду, хоч йти - не просто,
Як маєш обрій і мету.