Їхав степами самотній козак,
Долю свою шукав,
Та на дніпровських крутих берегах
Обличчям до вітру став…
Омріяну хату він будував,
Хай з глини, але свою!
Землю орав, пісню співав
Про щастя у ріднім краю…
Та пісня красива була і сумна,
Тому і не мала кінця…
До нашого часу вона луна,
Розпалюючи серця…
Співати про щастя, про кращую долю
Судилося нам с тобою,
Та їхати диким, неораним полем
З торбиною мрій про волю…
Та пісня лунає і плаче!
І нас заворожує тим…
Та може вже досить співати, козаче,
Та разом збудуємо Дім?