Люблю тебе, моя країна!
Люблю безтямно, від душі,
І степ, з ковилом посивілим
Та зелень, у карпатському гаю.
Я причарований, світанками над плесом,
Коли річковий гомін промовляв.
Та вранішній туман, не скреснув,
Мене, мов в шати , обгортав.
Кохаю я бездонне чисте небо,
Блакить у день, зірки вночі,
Та місячне, у везерунках лезо
Що розрізає сум моїй душі.
Сумую я, за часом, що дитинство
Проводив мов в казковому краю.
Та мати колисковою молитву
Вказала велич, ту що я люблю.
Люблю тебе, як посивілу неньку,
Як дівчину, яку кохаю… та завжди кохав.
Кохаю вітерець тихенький.
Та поле, що руками обіймав.