Никола Вапцаров
СОН
— Лорі, мене ти чуєш?
Ти не спиш?
«Укрийся! Їх там цілий батальйон!
Вони за крок від нас! Мовчи! Тихіш!»
—Ти б знав, який я бачив дивний сон!...
Стривай... як починався він?... Гірка...
Війна скінчилась... Розумієш знак?
Ми — хазяї, у наших все руках,
Лорі, хіба не так?
Знов на заводі я. Нема війни,
така ж робота і такі ж машини,
але блищать, мов з золота, вони!
І начебто могуть від того лине!
Ти – бригадир, Лорі, ти вправний, дужий.
«Болтів сьогодні, – кажеш, – треба триста!»
«Гаразд, – кажу, – Лорі, гаразд, мій друже!»
Й обидва усміхаємось сяйнисто.
Надворі ж неба вись милує око!...
А велич неба годі осягти!
І дихаєш так вільно і високо!
І сам собі не віриш, що це ти. –
Лорі уважно дивиться на друга –
(в його очах фонтан дитячих мрій),
додав, удавши в голосі притугу:
«Ну, Фернандесе, мрійник ти який!»
Зірки згасали в небі, наче знаки,
щоб відступила тьма
в журбі своїй.
Сигнал у бій!
Це почалась атака...
(переклад з болгарської – Любов Цай)
***
Никола Вапцаров
СЪН
— Лори, не спиш ли?
Чуваш ли, Лори?
«По-тихо! Скрий главата си! Отвън
на педя са от нас, не говори!»
— Лори, сънувах толкоз хубав сън!…
Почакай… как започваше?… Така…
Войната свършена… Разбираш ме, нали?
И всичко е във нашата ръка,
нали така, Лори;?
Работех пак в завода. А пък то
уж същия завод, машини същи,
но частите им блеснали — злато!
И ставите им някак по-могъщи.
В завода ти, Лори, си надзирател
и казваш: «Днеска искам триста болта!»
«Добре, Лори;, отлично, мой приятел!»
И двамата се смееме доволни.
А вънка тъй широк е небосвода!…
Блести небето, въздухът блести!
И дишаш, дишаш толкова свободно!
И сам не вярваш, че това си ти. —
Лори погледна другия в очите
(те бяха толкова детински днес),
усмихна се и каза, уж сърдито:
«Какъв си ти мечтател, Фернандес!»
На изток гаснеха звездите. Мрака
отстъпваше във паника,
без строй.
Сигнал за бой!
Започваше атака…
Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова