Никола Вапцаров
ЛИСТ
Адреса:
Сеньйорі
Франчесці Лаборе
***СКА
Мамо,
мамо, згинув він...
Мамо,
Фернандеса вбито!
Фернандеса
вже нема!
В землю
вже його зарито
побіля
мадридських стін.
Він хорошим був, та вже
вбито чом його до строку?
Спинить смерть його невже
бій кривавий і жорстокий?
Мамо, лиш тобі одній
можу біль свій проказати.
Знаєш, скільки о війні
ллється сліз гірких багато. —
Глянеш в очі хоч на мить —
втіху там знайти дочасно, —
горе в тих очах блищить,
сльози, сльози линуть рясно.
То поглинув брата дим,
чи загинув чийсь коханий,
може, пострілом лихим
вбито молодість жадану.
Може, жде, як я, дарма,
хтось так само й гірко тужить,
та земля вже їх трима
у своїх обіймах дужих...
Не кори, що став на путь
боротьби й пішов до бою.
Правий Фернандес, мабуть, —
мамо, грішні ми з тобою. —
Тільки він один прозрів
істину в житті єдину —
краще б голову зложив,
аніж жити як скотина.
Мали хліб на двох один,
хоч робили важко зрана.
А народиться як син
чи цього нам, мамо, стане?
Є ще й інше. Поки що
важко спостига людина.
Стрімголов. У бій. Нащо? —
Тільки хліб тому причина?
Нині сотні задарма
у сирі лягли могили.
Я все бачила сама –
мовити ж не маю сили.
Дивувалася між тим
тої визначної миті,
сподіванням як новим
всі вони булі зігріті.
І по тих часах гірких
бачила у мить розпуки,
що вони з гробів своїх
наче простягали руки.
Люта смерть з’єднала їх,
смерть безжальна і жахлива,
і в очах горить у них
смерті полум’я щасливе...
Що іти він мусив в бій,
зрозуміла я одначе.
Згинув, згинув милий мій,
і його вже не побачу.
Фернандеса вже нема,
вбито Фернандеса, мамо,
узяла його пітьма!
Плач — його немає з нами!
Батька звістка ця злама,
батька вб’є тяжка тривога.
Плач-но, мамо, тайкома,
не кажи йому нічого...
Як відчує щось сумне
у якусь таку хвилину,
добре все — скажи одне:
буде скоро в нас дитина.
Ти скажи, що Долорес
казочок навча охоче.
І питає Фернандес,
внучку чи онука хоче?
Ще писала б, може, я —
про гірке ж бо все одно я.
Це була дочка твоя
Долорес Марія Гойя.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Никола Вапцаров
ПИСМО
Адрес:
Сеньора
Франческа Лаборе
***СКА
Майко,
Фернандес убит!
Фернандес
зарит в земята!
Фернандес
го няма днес!
Фернандес
лежи в полята
пред стените
на Мадрид.
Той бе толкова добър,
те защо ми го убиха?
И след неговата смърт
боят им нима ще стихне?
Майко, само теб една
мойта скръб да кажа мога.
Знаеш как е през война,
колко са сълзите много. —
Взреш се в нечии очи
и утеха в тях подириш,
ала скръб и там горчи
и сълзи, сълзи напират…
Може би е брат умрел,
може би любим е паднал,
може би един шрапнел
е отнел прекрасна младост.
Може би сега и тя
като мен напразно чака,
ала влажната земя
го държи в прегръдка яка…
Майко, ти не го кори,
че отиде да се бие.
Фернандес бе прав, дори
мисля, че грешиме ние. —
Само той от нас прозре
истина една в живота —
по-добре е да умреш,
вместо да живееш скотски.
Хляб си имахме. Един
бе достатъчен за двама.
Но за бъдещия син
щеше ли да стигне, мамо?
После има друго. То
някак мъчно се разбира.
Тръгват. Бият се. Защо?
Само хлябът ли ги сбира?
Днес погребваха стоте,
дето ги зари блиндажа.
Аз с очите си видех,
но не мога да разкажа
колко странно бе това,
колко чудно бе за мене,
как във нова светлина
бяха хората огрени.
Аз видях, видях за миг
през дъските на ковчега,
през ковчежните дъски
те ръцете си протегат.
Те се сливат в свойта смърт,
във един човек се сливат
и в очите им горят
пламъци на смърт щастлива…
Изведнъж разбрах, че той
все пак трябваше да иде.
Милият, загина в бой
и не ще го вече видя.
Майко, Фернандес убит!
Фернандес го няма, мамо!
Фернандес лежи зарит!
Поплачи за младостта му.
Но пред стария мълчи! —
Тази скръб ще го разнищи.
Скрито нейде поплачи
и не казвай нищо, нищо…
Ако някой разбере,
ако някак той усети,
ти кажи, че сме добре
и очакваме детето.
Ти кажи му: «Долорес
детски приказки се учи.
И те питат с Фернандес
внук ли искаш, или внучка».
Друго да ти пиша, пак
скръб ще бъде, майко моя.
С поздрав: твоя дъщеря
Долорес Мария Гойя.
Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова