Нехай рокам не стримати свій біг.
Нехай не можу я спинить старіння.
Та все одно торкаюсь твоїх ніг,
Палаю серцем, шепочу моління.
Бо бачу вічність я на цій землі.
Тобою ще зігріті сподівання.
Мчимо ми до зірок у сірій млі
Шляхом до світла, бо живе кохання.
Нехай змарнілий молодості цвіт,
На помилках навчаюсь ще поволі.
То ж зрозумій - не березневий кіт...
Ти є, і цього вистачить доволі!
Вольный перевод Ларисы Часовской
Лет быстрый бег остановить не смог,
старенье не могу остановить,
но, всё равно, касаюсь твоих ног
горящим сердцем в шепоте молитв.
Я вижу вечность на земле своей -
во мне надежды согреваешь ты -
мы мчимся к свету в этой серой мгле,
любовь жива! - достигнем мы звезды!
Пусть молодость как прежде не цветет,
и на ошибках поумнел не много,
но ты пойми - не мартовский я кот,
Ты есть - за это благодарен Богу!