Андрей Малышко, украинский поэт, 1912 – 1970 гг.
Не отрекайся в слове простоты
И мудрости невидимой работы,
Ты мал еще, твои трудны пути
К людским сердцам, где горы, повороты.
Ты только завязь цвета, а не плод,
Ты тень еще без отпечатков следа,
Малюсенькая тучка без желанных вод,
Ты буква лишь, без нежности сонета.
Из ран – воскресни, из огня – восстань,
Пусть дождь сечёт и докучает ветер,
Веди свой плуг сквозь темень в утра рань,
Расти свой корень и не бойся жертвы.
А ты как думал? Лесть и похвала –
Есть вся поэзия? И все её высоты?
Лишь шмель привык медовые жрать соты,
Пчела для мёда – сердце отдала!
---------------------------------------------------------
(оригінал)
Не відцурайся в слові простоти
І мудрості невидної роботи,
Ти ще малий, тобі ще довго йти
На шлях людський, де гори й повороти.
Ти тільки сув’язь цвіту, а не плід,
Ти ще як тінь, а не важучий слід,
Маленька хмарка, не родюча туча,
Ти звук, а не симфонія кипуча.
Із ран – воскресни, із вогню – зійди,
Хай пил січе і допікає хвища,
Веди свій плуг на темні попелища,
Рости свій корінь і не бійсь біди.
А ти ж як думав? Лестощі й хвала –
То вся поезія? Усі її висоти?
Лиш трутень звик солодкі жрати соти,
Бджола ж для меду й серце віддала.
Февраль, 2014г.