Йдучи дорогою життя,
Нам втрат нiяк не минувати…
Як не болiла би душа,
Повиннi вмiти вiдпускати
Те, що не вернеться уже,
Те, що не дiйснiсть вже, а память –
Живиця чарiвных джерел
Нам вiд негод, що серце ранять
I знову сили поверта,
Благословляючи iз хати,
Тож, якщо є в тебе мета,
Ii ти мусиш досягати.
Нi, не зламаюсь, не впаду,
А як впаду, то знову встану.
Дорогу до кiнця пройду
I вiрити не перестану.
.............................
Хатинка притулилася в саду,
За рiчкою розкинулося поле…
Зi стуком спiлi яблука в траву…
I сердце стиснулось вiд болi…
(28.02.2014)