Таке собi

Дівчинко, маленька й рожевощока, що здається ніжною й недосвідченою! Нащо тонеш у морі брехні й тягнеш за собою інших, тих що бачили у тобі добро й світло? Навіщо блукаєш у пітьмах тої дволикості й невизначеності? Чи не відчуваєш, як гаснуть промені твоєї віри у щось вічне й гарне? Чи не зарано культивуєш у собі спрагу до тих ігор та снагу до інтриг? Не зарано привчаєся грати почуттями? Чи, може, вже й є то все у тобі здавна, а матінко-природа глузує з тих, хто вважав тебе справжньою? То ж, може, й потрібно тобі бути поряд з такими, як і ти? Щоб вже й отруювали лише один одного...