Вольный перевод с русского: http://www.stihi.ru/2014/03/04/50
А місяць серпиком повис –
премилий, поетичний,
так звабно дивиться униз...
І дахом черепичним
звіває вітряна пора,
пустує...
Безпардонно
блукає по пустих дворах
змітає пил з балконів.
А місяць-серпик, хмарний шум –
розтане у серпанку,
а я пишу тобі... пишу...
Та марна забаганка...
В рядки зливаю самоту,
мовчання до мороки...
...а промінь візьме висоту
і знов... і знов – нівроку.
Оригинал:
Отсрочка.
Марианна Вьен.
Повисла серпиком луна –
мила и поэтична,
и притягательно-юна...
По крышам черепичным
гуляет ветер – тут и там,
резвится...
Беспардонно
снует по разным адресам,
сметая пыль с балконов.
Все преходяще, – стихнет шум,
растает серпик в дымке,
а я пишу тебе... пишу...
еще одна попытка
саму себя перекричать,
излив молчанье в строчках.
...беспечность первого луча,
и вновь... и вновь – отсрочка.