Я розучилась, мабуть, сумувати.
Хто ж так сумує: музика і дощ?
Переплелись акордами симпатій
Душа і я. У нас цей дощ на двох.
Ідем удвох і дивимось у вічність,
Не кажучи ні слова про слова.
А перехожі все якісь незвичні,
Із крилами... Не янголи бува?
І мій між ними, мабуть, десь блукає,
Та все ніяк не може упізнать
Ту, що в дощі свої думки ховає,
Ту, що вже розучилась сумувать...
І враз тобі ніяких перехожих,
Лиш музика і дощ, а я пуста.
Води акорди й крапельки мелодій.
Чи навпаки? Та то дрібниці, так...