І гримали рейки, зриваючись з крику на вий
І плакали люди, збираючи волю в кулак
Я ж стояла одна, тримаючи напівпустий
Старенький затертий рюкзак.
І вінчання ійшло, немов хтось чарував над пероном
На вокзалі, отут, всі кохають так щиро, так світло
Я таємно хотіла залити ці рейки бетоном,
Вночі. Непомітно.
Щоб ніхто більш не гинув, не обіймав повітря
Щоб всі спали спокійно, в фортеці гарячих долонь
Щоб всі бачили плечі, грайливі вуста, підборіддя
очі та тіні скронь.
Щоб я не писала цей лист кудись у всесвітню мережу
щоб мої слова не зникали в перервах зв'язку
Щоб ніхто не казав "Ти певно що брешеш
Коректуючи третю строфу"
Я ж мовчу.
Друже мій, я залию ці рейки бетоном
Я спалю всі купе, всі проїздні білети
І коли між нами ввірвуться кордони
Допишем останні куплети.
Та поки: "Здоров, кілометри"