Николай Винграновский, украинский поэт, 1936-2004гг.
Там под инеем лодка лежит без весла,
Еще крепкий мороз, еще даль не воскресла,
Из далёких снегов задымила весна,
Белым дымом снегов засинело за Де'сну.
Я тебя обнимал, говорил, целовал,
Целовал, говорил, обнимал – обнимаю,
Говорю и целую – слезою сбежал
Я из синих снегов и слезою растаю.
Не оставь же меня, заклинаю судьбу.
Я прошу у судьбы – я из тех могиканов –
Я – та лодка в снегах, и в снега я гребу...
Лишь Десна молода и молоденький Канев…
Март, 2014г.
(оригінал)
Ще під інеєм човен лежав без весла,
Ще не скреснув мороз, далина не воскресла –
З того боку снігів задиміла весна,
Білим димом снігів засиніло за Десну.
Я тебе обнімав, говорив, цілував,
Цілував, говорив, обнімав – обнімаю,
Говорю і цілую – сльозою вже став
З того боку снігів, цього боку немає…
Не минайся мені. Я вже прошу судьбу.
Я вже прошу судьбу – могікан з могіканів –
Я вже човен в снігах. Я в сніги вже гребу.
Лиш Десна молода,.. молодесенький Канів…
1976р.