Хлопці здавлюють патрони,
люди падають на дно,
снайпера ціляться з даху,
мабуть, їм усе одно.
Повбивали скільки люду,
скільки молодих хлопчин,
що почали тільки жити,
не маючи на смерть причин.
Жертви на майдані неминучі ,
сльози матерів розтоплять лід,
але те, що було не забудуть
сестри і родини тих хлопчин.
Хто віддав накази? – Не відомо.
Хто стріляв з будинків? – Все одно.
Бо заарештують, а потім відпустять на свободу
діячів державних знову й знову.
Безпартійних не буває,
всі прищеплені до них,
хтось здає, а хтось зникає,
псуючи державний вид.
Може знайдуться партійні,
прийдуть самі до владик,
щоб зізнатися в злочинні,
стерти руки від гріхів.
Гірше те,що ми не зможем
сотню люду повернуть,
постояти, помовчати, а потім
на майдані пам’януть….