Останнього разу я майже завершила добивати мою параною ногами,
Коли вона кволо намагалась підвестись і благала піти.
Тоді чомусь вологими очима вивчала її кров дивної кольорової гами,
Жбурнувши на живіт якісь серветки, типу "Ось тут, біля скроні. Зітри".
І раптом стало страшно, що зараз виллється блекота з її зіниць.
Я й сама ладна була тікати, протираючи підошву камінням.
Бігти від власної параної- це зв'язати себе шнурками і навмисно падати долілиць
Та ще встигнути дати волю передзапаморочним хворим видінням.
Відчаєм трохи не захлинулась, коли час не зупинявся протягом кількох годин.
Я була впевнена, що хоч це владнаю аби обрати проти неї надійну зброю.
Вийшло відслідкувати її траєкторію. Якщо не знайду вакцин-
Ти можеш допомогти тоді гуманно застрелити мою параною?