Никола Вапцаров
НН БІЙТЕСЬ, ДІТИ
Переклад Любові Цай
Багато працюєм,
працюєм цілісінький день.
Та хліба замало.
Його не стача на усіх
Ув очках малих
страждання і горе лишень.
На личках дитячих
бачу я горе —
таке неозоре,
стурбовані очка дітей...
В них розпачу край,
жахи і схлип:
Хліб!
Хліб!
Послухайте, дітки,
послухайте, милі, сюди —
сьогодні, як вчора,
немає чим вас годувати.
І я не маю хліба для вас,
не маю нічого для вас
в цей час
я віру хочу вам дати.
І прийдуть часи,
діждемо ми їх, як воду
в бетонний рукав їх буде запряжено.
І будемо міцно тримати.
Ми їх не відпустимо, ні!
Їм скажемо:
«Так буде всюди!»
І буде, як скажемо ми!
І буде тоді у вас хліб.
Він буде, авжеж!
І радість тоді спалахне
у очах ваших, діти.
Матиму я —
то значить, ти матимеш теж,
всім буде хліб,
і всім буде радісно жити.
Щасливе життя завітає
до нашої хати.
Сьогоднішня пліснява
піде в минуле і згине.
Робота в нас буде,
і будем пісень ми співати,
веселих пісень —
ми в них славитимемо людину.
Коли я зістарюсь
і прийде життя те чудове,
крізь світле віконце
вдивлятимусь я в далину,
радіти я буду на вас,
молодих і здорових,
«Ти, світе, чудовий!» —
плекатиму думку одну.
Так буде!
Та тільки сьогодні немає в нас хліба.
І висохли груди
нещасних тужних матерів.
Не плачте — від сліз нам розради не буде,
не треба плачу.
І крається серце,
і душу нещадно роздер
цей плач ваш «тепер».
І крається серце моє з журби.
Не бійтеся,
діти
діждемо
ясної доби!
***
Никола Вапцаров
НЕ БОЙТЕ СЕ, ДЕЦА
Работиме много,
работим от сутрин до здрач.
Но хлеба е малко.
Но хлеба не стига, деца.
И ваште лица
са сгърчени вече от плач.
И ваште очи
са сухи и неми —
такива големи,
мъчително тъжни очи…
И в тях е стаен
ужас свиреп:
Хлеб!
Хлеб!
Послушайте, малки,
послушайте, мънички мои, —
така е днес,
наверно било е и вчера.
И аз, понеже нямам храна,
понеже нямам с какво,
ето на:
ще ви нахраня със вера. —
Ще дойдат години
и ний ще ги стигнем водите
ще ги впрегнем в бетонен ръкав.
Не ще ги изпуснем, нали?
Ще ги впримчиме здраво.
Ще им кажем:
«Така ще вървите!»
И те ще тръгнат така!
Ще имаме хлеб тогава.
Ще имаме хлеб!
И радост в очите ще имате,
мънички мои.
Имам ли аз,
то значи да има за теб,
имаш ли ти,
то значи да има безброя.
И толкова хубав ще бъде
тогава живота.
И днешната плесен
ще бъде безкрайно далеко.
Ще пееме всички.
Ще пеем, когато работим,
но радостни песни,
които ще славят човека.
И, ако случайно
и аз остарея, тогава
ще гледам от своя прозорец
далечния път,
ще гледам как вие се връщате,
бодри и здрави,
и тихо ще шепна:
«О, колко е хубав светът!»
Така и ще бъде!
А днеска оскъден е хлеба.
На вашите майки
гърдите са сухи сега.
Да хленчим — не ще ни помогнат
и хленч не ни трябва.
Но мен ме притиска
жестока, дълбока тъга. —
За вашто «сега»
е горест стаена във мен.
Ала
не бойте се, деца,
за утрешния
ден!
Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова