Мій всесвіт наче вихор із газет,
гомін на радіо, в кольорі білборди,
його класичний, плутаний сюжет,
був надрукований в простому ворді.
Лиш на секунду у тепло долонь
своє обличчя від усіх сховала,
та раптом спалахнув вогонь,
й буденного життя не стало.
Заплуталась у числах, днях, думках
неначе пташка у міцних тенетах,
спустилась з неба на дощатий дах,
але довкола вже чужа планета.
Нема нічого, світ лише міраж,
не королі ми, а звичайні тіні,
ми навіть не ввійшли в кураж,
просто заплутались у часі-павутинні.
А дні проходять, швидко йдуть роки,
ми вже дорослі, та в душі ще діти,
сьогодні, завтра, й навіть навіки, —
мусим завжди цьому життю радіти,
Але мені би просто вміти жити...