Коли ми йшли удвох з тобою... перевод с укр

 Дмитрий Павлычко, украинский поэт
(вольный перевод)

Когда мы шли вдвоем с тобою
Тропинкой узкою по полю,
Я гладил золотые колоски,
Как гладит милому виски
Счастливая и нежная невеста…

А ты шла впереди меня,
Такая стройная и сладкая…
Топтала грубо колоски пшеницы,
Что наклонились низенько к землице.
Как будто дикую бесплодную траву
Топтала ты, не слыша крика тех колосков…
Ты без оглядки шла себе…

А мне же вспомнились те дни
О том, как на чужом, таком же поле
Давно когда-то, было то в неволе,
Я собирал тихонько колосочки
В подол своей коротенькой сорочки…

О, я хотел сказать тебе,
Что колосочки те усатые –
То мозолистый труд бессонный,
То каравай для молодых румяный
И для детей душистая то булка…
То хлеб, что матушка родная
Учила поднимать нас с пола –
Ведь хлеб для нас – то наша доля…

Я промолчал. Я шел покорно,
Ведь полюбил тебя безмерно…
Но мне тогда казалось,
Что то - не золотые колоски,
Что то - любовь мою безбрежную
Ты растоптала так небрежно!

Март, 2014г.

(оригінал)

Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена…

А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо, -
І я помітив як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці,
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику тих колосочків…

Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене – згадки
Про те, як на чужому полі
Давно колись. ще у неволі,
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.

О. я хотів тобі сказати,
Що те волоссячко вусате –
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб. що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку цілувати;

Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.

1953р.


Рецензии