Ти завтра прокинешся, доброго ранку,
Березневий сніг тебе вже не здивує…
Так звично стало шокуватись на світанку,
І страшно так, як смерть наш час рахує…
Завтра піднімешся з холодного ліжка,
І погляд не зрушить уваги з вікна:
А там за вікном старенька доріжка,
На ній стоїть жінка самотня, одна…
Завтра злякаєшся, викрикнеш – мамо!
Свій голос почуєш, на жаль, тільки ти,
Та матір все дивиться, дивиться прямо,
Шукає на стежці твої останні сліди…
Завтра залишишся стояти на місці,
І погляд тримати на рівні очей…
Тебе вже не буде в самотньому місті,
Для тебе не буде ні днів, ні ночей…
Хтось пояснив би заплаканій жінці,
Дарма їй стояти, все чекати тебе…
Твоя душа живе у неї в кровинці,
Твоя земля відпустила тебе…
17.03.2014