перевод стихотворения Станислава Субботина
Я сегодня беспомощен, знаю,
Я ничтожнее всех, может быть, -
Полюби меня слабым, родная,
Сильным - будет кому полюбить.
Ива плачет, а речка - хохочет,
Холод студит и сердце, и кровь...
Полюби меня зябнущим очень,
Ведь в тепле - не согреет любовь.
Заболел я дремучей тоскою,
А больного любить - просто дурь!
Вот здорового - дело другое:
Ни бесонных ночей, ни микстур.
И красив я не так, чтобы очень,
Не пригожий - люблю через край,
Но такого и знать ты не хочешь, -
Аполлона сюда подавай.
Верю, всё это сказки и бредни...
Есть душа, что всегда мне родня,
Пусть я самый пресамый последний -
Больше всех она любит меня.
переклад-перевод
Я сьогодні безсилий, це знаю
Я нікчемніший, може це буть,-
Покохай мене слабким, рідненька,
Сильним буде кому полюбить.
Верба плаче, а річка сміється,
Холод студить і серце, і кров...
Покохай мене змерзлого дуже
Бо в теплі не зігріє любов.
Захворів я страшно тугою,
А безсилого годі кохать!
От здорового-справа другая:
Не безсонним ночам співчувать.
І краса моя вже не такая,
І не красень-люблю я без краю,
А такого ти знати не хочеш,-
Аполлона подай тобі. Знаю!
Вірю в те, що це казки та мара...
Є душа, що назавжди рідня,
Хай я самий останній, як кара,
Але серце мое із вогня.