Мій любий Крим, кому тепер ті ночі,
Що врізались у пам'ять назавжди?
Куди подіти ті блакитні очі,
що покохала там, коло води?
Дивлюсь на фотографії з Артеку...
Тоді потрапила в янтарний я загін,
Нам восени ще сонце пекло пеком,
Ведмідь-гора - одна з покорених вершин.
Судак величністю історії вражає,
Фортеця - символ вічності і сили.
А Новий Світ - аж подих відбирає
Тут дикі бухти, гроти і вітрила...
Я пам'ятаю з Феодосії дельфінів,
Вони нас проводжали в Коктебель.
І чорний Кара-Даг, і небо над ним синє
Повз Золоті Ворота плив наш корабель...
Я згадую євпаторійське Старе місто:
Мечеть і храми невимовної краси.
Я звідти мамі привезла намисто.
А ось магнітик з Арабатської коси.
Мій любий Крим, ти назавжди зі мною.
Мій Український Крим, як не крути.
Я не віддам тебе чи з боєм, чи без бою.
Не можу бачити в Джанкою блокпости...