Я доторкнуся рукою до хмар,
І забере мене біле світло…
У світ незбагненних примар,
Де сонце рукою закрито...
Там розгориться полум’я яскраве,
Що серце зачепить рукою...
Воно не жило, воно не лукаве,
Тому і не в’яжеться слідом за мною...
Тож я обернусь у надію крилату,
Щоб зачепити усіх й навкруги...
Таких, як мій слід – на світі багато,
Але і вони достойні руки...
Щоб зачепитись, злетіти у небо,
А там всім сказати: «пробач», за гріхи...
Для вас – це нічого, для них – це потреба,
Яку вберегти постарайтесь і ви...
2012