НЕДОЛІТОК
Переспів комедії Д. І. Фонвізіна
«Недоросль»
ДІЙОВІ ОСОБИ
Пан Простатенко
Пані Простатенко, його жінка
Стицько, їх син
Мотря, няня Стицька
Іван Правденко
Стародум
Олена, племінниця Стародума
Миленко
Тварюченко, брат пані Простатенко
Кутько, семінарист
Цифірко, сержант у відставці
Брехман, вчитель
Сізьон, кравець
Слуга
Камердинер Стародума
Дія в селі Простатенків
ДІЯ ПЕРША
ЯВА І
Пані Простатенко, Стицько, Мотря.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(розглядаючи свитку на Стицькові)
Стицику, ану крутнись,
обдивлюсь із верху вниз,
з живота і з попереку…
От Сізьон вже ж!
От харциз!
Зодягла дитина свитку —
без пенсни дивитись гидко:
обліпило,
обтягло…
А куди оте подіти,
що іще не підросло?
Мотре, йди поклич Сізьона.
Та хутчіш, стара вороно!
Ти ж — за таточком, синочку,
гляне хай на свитиночку.
ЯВА II
Пані Простатенко ходить по кімнаті.
Вбігає Сізьон, за ним — Стицько.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(до Сізьона )
Ну, тварюко, підійди!
Ближче!…
І поглянь сюди.
(киває до сина, щоб і той підійшов)
Ти для сина шив свитину
чи плів кошик з лободи?
Я вже бачу чим віддячу,
і сама від того плачу.
СІЗЬОН
Пані господине, я ж попереджав,
що на швацькій не навчався ниві.
Самотужки вчився, — ліву й праву мав,
та і зараз — не обидві ліві.
Віддали б кравцю,
майстру, свитку цю,
і зі мною б клопоту не мали.
Що з мене візьмеш,
з тим і проживеш.
І ТОГО мені завжди хватало.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Огризається! Ти ба!
Цить! Не репнула б губа.
Бо правицею вперіщу —
будеш мати два горба!
СТИЦЬКО
(зупиня матір)
Тато каже зараз, мамцю.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Мабуть, дума, що на працю…
Ти б сказав, що стіл накрили,
прилетів би, як на крилах.
ЯВА III
Ті ж. Пан Простатенко, Мотря.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(чоловікові)
Все ховаєшся…
Куткам
більш уваги, аніж нам.
Подивись, яку свитину
ізварганив оцей хам!
ПАН ПРОСТАТЕНКО
(заїкається )
Т-трошки з-завеличка?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Як попу капличка,
у негоду,
для приходу!
Ти хіба не бачиш,
як, у цій свитині,
дихати нема чим
дитині?
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Т-та я д-думав, с-серце,
т-так тобі здається.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Чи очей своїх не маєш,
що у мене позичаєш?
Тоді й голову вже на —
буде й думка в нас одна.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
П-при т-твоїй голівці і очах —
з-зайве те, що на моїх п-плечах.
В-вірю я т-тобі разів у с-сто
б-більше, ніж собі.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Гляди ж ото.
Вже тепер кравцю не відпусти
батожечків!
Господи, прости
пригрішення нашії тяжкі!
Жити люд не звик без батожків.
ЯВА IV
Ті ж і Тварюченко.
ТВАРЮЧЕНКО
Куди? Кого?
У день мого
ізговору!…
Не треба.
Вже завтра хай
щади, карай
чи проганяй з-під неба.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ти от, братику, поглянь
свіжим оком звідтіля,
замала ж на Стицика свитина?
ТВАРЮЧЕНКО
Що ти, сестро!
Не скажи.
Гарна!
Зараз хоч біжи
і приводь для парубка дружину.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(до Сізьона )
Геть з моїх очей! Холоп!
Дякуй пану:
повезло,
на цей раз, твоїй спині —
не бита.
(Мотрі )
Йди, стара, годуй дитя,
та гляди, щоб — до пуття.
Бо учора їв без апетиту.
МОТРЯ
Добре, пані.
Він вже з’їв
п’ять із маком пиріжків
і медку,
узварика усвоїв.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та ти що, стара мітла,
шостий дати не могла
пиріжечок?!
А чи жаль напоїв?
МОТРЯ
Це хотіла я сказати,
що дитя погано спати
зволили в цю ніч.
ТВАРЮЧЕНКО
М’ать, переборщив трішечки,
що й загуркали кишечки.
От у чому річ.
СТИЦЬКО
Різна снилася гидота
аж до поту й до гикоти.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Хто? І де? І як?
СТИЦЬКО
Ти і тато.
У світлиці
тата кулаком по пиці
били.
Та не так,
як завжди,
а дужче значно
і красиво так,
і смачно!
Татка ж хоч прибий!
Ви ж так дихали й стогнали,
що мені вас жалько стало.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Соколе ти мій!
Чує серце: сон цей — в руку.
Йди й поїж і — за науку,
прийдуть вчителі:
Брехман і Кутько з Цифірком.
(Тихо)
Скоро вже дитині дірку
зроблять в голові!
ТВАРЮЧЕНКО
Мамин син, як свинки — сало.
От вже мама не вмирала!
Нашої породи,
(до пана Простатенка )
До цієї справи наче
кликати тебе, свояче,
не було нагоди.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Гарно їсть, відпочиває,
татком завше називає,
то ж — моя дитина.
ТВАРЮЧЕНКО
Верхня половина — мати,
нижня — тато, не відняти.
А увесь — Стицина!
А у мене — тільки свині,
хоч давно пора дитині
свинок доглядати.
От створіння!
Що там люди!
Скільки скажеш, стільки будуть
слухати й мовчати.
СТИЦЬКО
Мамо, я піду пограюсь
із хортом біля сараю,
з Мотрею й Сізьоном.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ні, з Сізьоном не годиться.
В нього є робота, Стицю,
інша, за загоном.
ЯВА V
Простатенки і Тварюченко.
ТВАРЮЧЕНКО
Чо я нареченої не бачу?
Зговір у вечорі.
Де ж вона?
Мо’ пора сказати їй?
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Свояче,
може хай...
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Хай до пори не зна.
Встигнемо.
А то подума, що ми
мнем шапки в поклоні до землі.
Родичка!
Вода на кисілі
сьома!
Та нехай посиде вдома.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Ми її не скривдили, зігріли.
Дядько десь галасвіта.
Нема
більш нікого.
Рік вже, як сама.
Батька й матір узяла могила,
залишився від батьків маєток,
доглядаємо, як за своїм.
Є село.
Зі сто холопів є там.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Доста очі муляти пустим!
Брат подума, що ми зазіхаєм
на її маєток і село.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
С-серденько,
такого не буває,
нерухоме щоб кудись пішло.
ТВАРЮЧЕНКО
Хоч і піде…
Я — людина добра.
скаржитись не буду:
не люблю.
І боюсь, неначе миша кобри,
суддів і чиновників.
Роблю
мирно все:
здираю із холопів
недостачу.
От і всі діла.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Чула… Чула…
А з моїми — клопіт:
здерла все,
а шкіри — не змогла.
ТВАРЮЧЕНКО
Я навчу, як брати і з-під шкіри,
на Олені тільки оженіть.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Закохався?
Щось не маю віри.
ТВАРЮЧЕНКО
Може, й закохався, може, й ні.
Сестронько,
я, з вилупку й донині,
був і є байдужий до дівчат.
От в селі Оленчиному свині…
Не такі, як скрізь
( худі та сині ),
рила —
майже до мого плеча!
ЯВА VI
Ті ж і Олена. Увійшла Олена, тримає в руці листа.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Чо’ блищиш, як дощова калюжа?
ОЛЕНА
Дядечко живий!
Листа прислав.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
( злякавшись, зі злістю )
Чи воскрес?
Щось віриться не дуже.
ОЛЕНА
Що ви!
Він ніколи не вмирав.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Чи йому вже не можна й померти?
Жоден ще покійник не вставав.
Хочеш волі? Говори відверто.
Він її з собою поховав.
ТВАРЮЧЕНКО
А як Стародум живий, сестрице?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Десь завіявсь, а тепер з’явивсь?
Та ти що?!
Його ж ми, як годиться,
поминали в Пам’ятках…
Колись…
І свічок неміряно спалили…
Чи ж мої молитви не дійшли?
А грошей же ж!..
Ой, хрещені сили,
обдурили нас ви,
обійшли!
Дай листа!
Мабуть, від офіцера,
що колись культуру вихиляв,
сипав, як із лантуха, манери.
І не гроші
(ох ці кавалери! ) —
серце
(Тьфу!)
і вірність обіцяв.
От до чого грамота доводить
(чи було таке колись?! ) —
дівчат:
вже й самі читають.
Стало в моді
і писати!
Господи,
курча
вже повчає (як гребтися), —
квочку!
(до чоловіка) Прочитай, Устиме.
(до Олени) Дай! Пусти!
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Я читать не буду, бо не хочу
натирати очі об листи.
Люба, тут кручено й дрібно дуже.
Бачить око:
є,
а зуб не йме.
Може ти, свояче, любий друже,
прочитаєш?
ТВАРЮЧЕНКО
Я ж — ні тпру, ні ме.
Збавив Бог мене від цього лиха.
Свиням це не треба?.
А Стицьок?
Може вже?…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Чита…
Та дуже тихо…
Я не чула ще…
Не вийшов строк.
Вчать його лиш три-чотири роки:
дяк Кутько — по грамоті, Брехман
( німець) —
по-хранцузьки.
А уроки
по числу —
так відставний сержант;
дуже-дуже вчений вже —
Цифірко,
важкувато Стицик перейма…
Гляну на дитину —
серцю гірко:
вчитель хоче те, чого нема.
ОЛЕНА
Дайте я листа вам прочитаю.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Знаю:
прочитаєш, та не те,
що я хочу.
Зараз завітають
вчителі,
вони вже діло знають,
відають,
що віє, що мете.
О, до нас іде наш постоялець —
пан Правденко.
ЯВА VII
Ті ж і Правденко.
ПРАВДЕНКО
Добрий день!
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(показуючи на Тварюченка )
Це — брат.
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо )
Білий, наче із свинини смалець.
ПРАВДЕНКО
Дуже радий.
ТВАРЮЧЕНКО
Ви — як на парад!
Маєте маєток і холопів?
І сільце?
І у селі сальце?
Тобто, свині є там?
З ними клопіт
менший, ніж з людьми.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та ти про це
запитаєш, братику, піздніше,
свині почекають.
ТВАРЮЧЕНКО
Не скажи,
як на мене, то істот чуткіших…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Годі вже.
Людей побережи.
Прийняли до себе ми сирітку,
а у неї дядечко воскрес.
Може і з галасвіту ця звістка,
мо’ із того світу,
із небес.
Прочитай листа нам,
пан Правденко,
щоб цікавість нас не розтрясла.
Прочитаєш,
і усі діла
проясняться.
Дай листа, Оленко.
ПРАВДЕНКО
Я чужої пошти не читаю.
Дозвіл треба мати.
ОЛЕНА
Згодна я.
ПРАВДЕНКО
Ну, коли вже власниця прохає,
то не заперечую і я...
(Читає)
Люба племіннице,
ти вже доросла.
Мабуть, красуня.
Пробач,
що так далеко і довго був.
Просто,
так захотілось на волю,
на простір,
статку схотілось,
духовного зросту...
Зараз я — майже багач.
В Києві я.
Працював у Сибіру.
Скоро приїду.
Чекай.
Роки ці жив я у правді і вірі,
чесно працюючи.
В злагоді й мирі
жив із туземцями.
Знай:
маю річних десять тисяч
прибутку...
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Десять!
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Аж десять!
ТВАРЮЧЕНКО
Ого!
ПРАВДЕНКО
(продовжує читати листа)
Ти — господиня.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(тихо)
В лебідку – із вутки...
ПРАВДЕНКО
Ти — господиня всього.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Доню,
яка я за тебе щаслива!
Все найдорожче віддам:
сина!
І буде вам радощів злива.
Дітки колоссячком зійдуть на ниві.
Злагоди, донечко, вам!
ТВАРЮЧЕНКО
Сестро,ти що?
Вже від щастя здуріла?
Стиць — ще в дитячим лайні.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Цить!
Бо йде річ не про свинячі рила,
а про слухняну,
багату і милу,
добру невістку мені.
Треба ще в неї самої спитати,
піде за тебе вона?
ПРАВДЕНКО
Дайте, панове, листа дочитати.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Що вже читати...
Нена...
ТВАРЮЧЕНКО
Більше, ніж десять, не буде.
Не хочу
слухати.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Доню, ходім,
вдвох пошепочем
про наше, жіноче.
Конче потрібна розмова нам,
конче.
(Виходять)
ТВАРЮЧЕНКО
Бачу:
я рано зрадів.
ЯВА VIII
Правденко, пан Простатенко
Тварюченко, слуга.
СЛУГА
Пане, у селі — солдати!
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Доведеться клопіт мати.
ПРАВДЕНКО
З ними ж — офіцер,
Не дозволить коїть лиха.
Буде все ладком і тихо.
Як англійці:
«Сер, —
між собою так говорять, —
там, де офіцери, горю
нічого робить».
Хай пани ми, а не сери,
підемо до офіцера.
Йдіть за мною.
ТВАРЮЧЕНКО
(залишившись на самоті )
Йдіть…
Сам.
Ніхто не може слухать.
От свині чухни за вухом —
враз вона: «Хрю-хрю…»
Слухає вже слово кожне
й зрозуміти все спроможна,
все, що говорю.
Д І Я ДРУГА
ЯВА І
Правденко, Миленко.
МИЛЕНКО
Добрий день!
Кого я бачу!
Ущипни, і я заплачу
з радощів.
О, друже,
ти яким отута вітром?
ПРАВДЕНКО
Я?
Попутним.
Сльози витри
й не хвилюйся дуже.
Я — цабе велике,
шишка.
Та, поки що, тишком-нишком
все перевіряю.
Хто веде себе негідно,
свіжим оком добре видно.
МИЛЕНКО
Як не закисає.
ПРАВДЕНКО
Словом рани можеш гоїть.
А чи не пора роздвоїть
язика,
щоб — більше?
МИЛЕНКО
Ні. Я й так твоєї віри
І мінять не буду шкіри,
бо не влізу — в іншу.
ПРАВДЕНКО
Знаю.
Не одного пуда
з’їли солі, —
і не буду
пересуд вчиняти.
За три дні у цім «князівстві»
я такі побачив дійства,
що й не описати.
Тут така в’язка дрімучість
і така гидка павучість, —
гіршу не збрехати.
Пані — кат,
а пан — при жінці.
Краще в’язням у в’язницях,
ніж селянам в хатах.
Ну, а ти сюди надовго?
МИЛЕНКО
Відпочинем і — в дорогу.
Розшукати треба
дівчину:
я закохався
(і взаємно ),
та зостався,
як пеньок — під небом.
Рік її я вже не бачу,
розчинилася неначе
у повітрі фея.
Та оце отримав звістку,
що моя кохана близько.
Тільки, що із нею?
Дівчина ця — все для мене…
ПРАВДЕНКО
Як її ім’я?
МИЛЕНКО
Олена.
Боже!
Ось вона!
ЯВА II
Ті ж і Олена.
ОЛЕНА
Мій коханий!
Мій миленький!
ПРАВДЕНКО
От Миленко так Миленко!
Це ж сама весна!
МИЛЕНКО
Рідная моя дівчино,
ти яким отута чином?
Чудо це та й годі!
ОЛЕНА
Усього не скажеш, милий,
як боліло,
що терпіла.
Потім…
При нагоді…
ЯВА III
Ті ж і Тварюченко.
ТВАРЮЧЕНКО
(безпардонно )
Буть Олені… —
Тварюченко!
Вже той день недалеченько.
Долю не обдуриш.
Десять тисяч аж доходу —
це ж не гарбузів з городу.
Це вже я — фігура!
ПРАВДЕНКО
Так, але твоя сестричка
за Стицька Олену кличе.
ТВАРЮЧЕНКО
Мишка кішку криє!
Те опудало лупате
хай бере з кутка лопату
і могилу риє
сам собі.
ЯВА IV
Ті ж, Стицько і Мотря.
ТВАРЮЧЕНКО
(до Стицька)
Ей ти!
У вічі
глянь мені,
бо буде нічим,
як брехню зблекочеш!
МОТРЯ
Та й поглянь на дядька, Стице,
як племіннику годиться,
як твій дядько хоче.
СТИЦЬКО
А чого він очі ряче,
наче вперше мене баче?
МОТРЯ
Це тобі здається.
Й ти зроби великі зеньки,
хоч вони в тебе й маленькі. —
ТВАРЮЧЕНКО
Дядечко сміється!
Говори мені одверто,
бо, як збрешеш, будеш мертвий…
Хочеш одружитись?!
СТИЦЬКО
Дуже хочу одружитись,
бо це краще, аніж вчитись.
ТВАРЮЧЕНКО
Ну, тобі не жити!
(Тварюченко і Стицько, вирячивши очі,
дивляться один на одного)
ПРАВДЕНКО
Стійте, півні балахманні!
СТИЦЬКО
Заступись за мене, няне!
Глянь, аж з рота піна!
МОТРЯ
( до Тварюченка )
Я тобі, чортополоше,
зчавлю, як на нігті вошу
за мою дитину!
ТВАРЮЧЕНКО
(відходить )
От я вас уже доїду!..
ПРАВДЕНКО
Панство, це ж вам не корида,
ви ж не матадори!
СТИЦЬКО
(з-за Мотрі )
Та не дмись, бо трісне пузо!
ТВАРЮЧЕНКО
Геть іди, свиний огузок!
Геть, дурна потворо!
ЯВА V
Ті ж і обидва Простатенки.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(до чоловіка )
Що ти ходиш?
Звісив вуха…
ПАН ПРОСТАТЕНКО
К-каюся, моя проруха:
з-загубив панів я.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(побачивши Миленка )
Ось і пан.
Ми раді дуже
із моїм
(пробачте)
мужем,
що й не маю слів я.
МИЛЕНКО
І за що, шановна пані?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та, солдати ж — і не п’яні!
Воїн — а людина!
Й до дівок такий вже чемний,
що й не пхнеться в наречені
і на півгодини!.
МИЛЕНКО
Та ви що, мої солдати
без запрошення у хату
не увійдуть зроду.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
От мені б мого рахубу
змуштрувати,
та дуб-дубом
у любу погоду.
Все — сама.
Він тільки блима
полинялими очима
й потилицю чуха.
Чи Сізьону,
чи дівиці
щось скажу
чи дам по пиці, —
все сама.
Він мухи
не зжене з свого латаття.
Муха знає, що це щастя
і м’яке й тепленьке.
МИЛЕНКО
Так зате у вас він тихий,
добрий і не скоїть лиха.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Як в бору опеньки.
СТИЦЬКО
Мамцю, ви й сьогодні встали
дуже рано
й горло драли,
не давали спати.
Я вже аж, як вуж, вертівся,
мало сиром не вдавився.
Гріх так працювати.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та для гостя ж дорогого
(все, що є у нас і в Бога)
чистила покої.
Хай скоріше вже прибуде,
Стицику, він радий буде.
Дитини такої
світ не бачив.
А розумний:
слово скаже — як роззує
аж до босоніжжя.
Станеш ти за ним, Оленко,
І гладенька, і пухкенька.
Дочекайсь заміжжя.
ПРАВДЕНКО
Стародум, як все побаче —
хтось від радощів заскаче,
хтось розпустить нюні.
Дядька, вашого, Олено,
знаю добре.
Як на мене,
він —взірець для юні.
ОЛЕНА
Так,
Своїми він трудами,
світлим розумом й руками
усього добився.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Отже родича такого
не позичити і в Бога.
Стицику й не снився
дядечко з таким достатком.
Стиць забуде маму з татком,
як його оженим.
До приїзду Стародума
перевірить треба, люба,
все.
Сходи, Олено.
(Олена виходить. З’являються Кутько з Цифір-
ком. Вони, киваючи, питають Мотрю, чи захо-
дити. Вона їх запрошує, а Стицько відмахують-
ся, не помічаючи вчи телів )
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(продовжує)
Дай-но, Боже! Дай-но, Боже,
Нам життя красиве й гоже!
ПРАВДЕНКО
Оберніться, пані.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
О, це вчителі синочка.
СТИЦЬКО
(тихо )
Повилазили з куточків
таргани погані.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Це — Кутько,
а це — Цифірко.
СТИЦЬКО (тихо )
Одному й другому — дірку
зайву у макітру!…
КУТЬКО
Многія вам, люди, лєта
І добра зело, і свєта,
І тьоплого вітру!
ЦИФІРКО
І здоров’я благородіям.
МИЛЕНКО
Звідкіля, служивий?
ЦИФІРКО
Вродь, я
був при гарнізоні.
П’ятий рік я у відставці.
I тепер, як виліз з шанців,
на цівільнім фронті.
МИЛЕНКО
І сьогоднішній обзору
кут?..
ЦИФІРКО
Я — вчитель в оцю пору,
арифметикую.
Третій рік дроблюсь на дроби,
та нічого, крім хвороби,
собі не накую.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Тут мені погано чути,
шо ти там нашалапутив?
ЦИФІРКО
Це я, пані, просто.
Три годочки — це квіточки,
інші —
десять! —
вчать дробочки,
та цього не доста.
ПРАВДЕНКО
Ну а ти, Кутько, не з вчених?
КУТЬКО
Так-так-так,
всенепременно
із семінаристів.
Бездни вчення устрашился
I отута опінілся
з грамотою чистой.
Бісер ония наукі
трудєн, єжелі со скукі —
разглядеть мудрьоно.
ПРАВДЕНКО
Що ж,
не буду заважати
вашим сеяньям і жатвам.
КУТЬКО
На зерно і гроно
время Господом дається.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ну, а Брехман де пасеться?
Тютюнить в конюшні?
ПРАВДЕНКО
Це ж які потрібні нерви,
щоб французькії манери
висмоктати з мушлі!
Та ходімо, пан Миленко.
Тут живу я недалеко.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
З нами ж… До обіду…
ПРАВДЕНКО
З вами.
Добре, господине.
До обіду — ще година.
(Миленку )
Підем, друже, підем..
ЯВА VІ
Пані Простатенко, Мотря, Стицько,
Кутько, Цифірко.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Прочитай мені, синочок,
хоч іще один рядочок!
СТИЦЬКО
Мамо, остогидло.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Вік живи і вік учись.
СТИЦЬКО
Перекинешся колись,
як останнє бидло.
Дядько ледь мене не вбив,
а тобі, як тій рябій,
нашій кобилиці!..
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Мотре, а де ти була?
Чом браточку не дала
по свинячій пиці?
МОТРЯ
Та якби ж не відійшов,
ви б отримали мішок
сала, у куточку.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ти про сина чи про ко…?
МОТРЯ
Та я про Тварюченка,
а не про синочка.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
То ж не плутай Стиця більше
зі свинею, свині — гірші,
бо на двох не ходять.
Що ж хотів отой пацюк
від Стицька?
МОТРЯ
Та був би дрюк...
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Годі, Мотре, годі.
СТИЦЬКО
Він гарчав,
неначе сіль я
в очі всипав.
Про весілля
запитав:
чи хочу?
А як відповідь почув,
в женихи що аж лечу,
то сказився конче.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Не хвилюйся, любий друже,
вчитись треба,
та не дуже.
Досить «аз» і «буки»,
щоб на кожний куточок
наробити діточок,
а мені — онуків.
В дядька з розумом — того…
Та і я не дам свого.
Дам, хіба, по рилу.
Мотре,
йди людей веди,
погодуй
І знов — сюди,
стара ти кобило!
(Пані Простатенко і Стицько виходять)
КУТЬКО
Сочувствую тєбє, Мотря.
Жизнь твоя какая,
Во пря!
Дівушкі даюся.
ЦИФІРКО
З отакої от причини
треба випити чарчину,
бути щоб у дусі.
А з платнею як у неї?
МОТРЯ
Тютюну у Архієрея
запитати краще.
Так, не так, а за п’ятак,
ляпасів на четвертак.
ЦИФІРКО
Двадцять шість — ні за що.
То ж ходім у панський дім
і на рік хильнемо в нім.
МОТРЯ
Й щоб на рік наїли.
ЦИФІРКО
Вип’ємо, та не потрошку.
Помирать, так під гармошку.
КУТЬКО
А не под каділо.
Д І Я III
ЯВА І
Стародум і Правденко.
ПРАВДЕНКО
Тільки відійшов від столу,
я в вікно й поглянь…
Вас побачить на престолі
наших сподівань
ми бажаємо.
Всім серцем
обіймаю вас!
Я хвилююсь.
СТАРОДУМ
Розсосеться.
Обіймай.
Гаразд.
ПРАВДЕНКО
Дорогі мені і любі
зустрічі.
СТАРОДУМ
Взаємно.
Бачу прохолоду в чубі.
Мабуть, не даремно.
ПРАВДЕНКО
Може й так,
але кортиться
слухать,
а не мовить.
СТАРОДУМ
Бо кажу не про синицю
і не про корову.
Перепрошую, що я
без пошанування.
Ти ж — не петербурзька бездар,
а Правденко Ваня.
Всі тепер на ви,
я ж бачу
одного в люстерці.
Бо одній душі я дячу,
що живу, сміюсь і плачу,
I одному серцю.
Батько мій служив Петрові.
І один.
Багато
зараз стало при короні,
наче гедзів на корові,
що перепилися крові —
черево не зняти.
Маєш серце, маєш душу
пам’ять свого роду —
не трясуть тебе, як грушу
посеред городу.
На війну колись пішов я.
Друг пішов до двору.
Я платив своєю кров’ю.
Друг — своїм покором.
Друг залишивсь при здоров’ї.
Я — не згинув ледве.
До полковника дійшов я.
Друг — до генерала.
І подав я у відставку
від образи й злості.
І поніс не до прилавку
цивільнії кості...
ПРАВДЕНКО
Знаю, знаю, ви писали
у листі Олені.
Довго й тяжко працювали...
СТАРОДУМ
Єзділ на олєнях...
(посміхається)
ПРАВДЕНКО
Тут вона
й на вас чекає.
А вже кавалерів...
Тільки одного кохає
Лєна:
офіцера.
А Простатенки обсіли...
Їх жадоба мучить —
В наречені пхають сина.
А воно—
нечиста сила! —
у батьків пішло:
красиве,
як навозу куча.
ЯВА ІІ
Ті ж і Олена.
ОЛЕНА
Сил моїх немає більше
від їх тарараму!
ПРАВДЕНКО
Может даже с’єхать криша…
СТАРОДУМ
( до Олени)
Схожа як на маму!
Ви — води дві краплі з нею.
ОЛЕНА
Серцю не здається…
СТАРОДУМ
Ти — дочка сестри моєї
й донька мого серця!
ОЛЕНА
(кидається на шию )
Дядечку, ви мій рідненький!
Я тепер багата:
ви тепер мені і ненька,
ви тепер і тато.
СТАРОДУМ
Доню,
що мені, по-перше,
хочеться сказати:
ти мене на світі держиш,
ти одна.
Завзяті
твої родичі тутешні,
дуже вже завзяті.
Я дізнався
й хочу клешні
жадібні відтяти.
ОЛЕНА
Так нам вас не вистачало…
СТАРОДУМ
Я не міг інакше.
Дядько твій не позичає,
що його,
те наше.
Усього тепер нам вдосталь.
Хай же буде наречений,
хоч без капіталу,
але головне — при честі.
ПРАВДЕНКО
Друже мій, а, як же діти?
І без капіталу?
СТАРОДУМ
Знали б діти,
де подіти
(та не на поталу)
розум…
Я скажу відверто:
побудують шати
і самі — перед люстерком
буде ким пишатись,
Я не раз свинцеву бошку
зустрічав прі златє,
А — НІХТО,
а що це?
Кошик?
Чи… щось на лопаті?
Тільки що ото за шум?
Я ж не чую, що кажу.
ЯВА ІІІ
Ті ж і пані Простатенко, Тварюченко,
Миленко.
(Миленко рознімає пані Простатенко
і Тварюченка)
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Дай щокину повштрикаю!
Дай-но рило розчешу!
МИЛЕНКО
Пані, досить, не пущу.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ти не брат мені, ти — щур!
ТВАРЮЧЕНКО
Я тобі цього, сестричко,
й після смерті не прощу!
МИЛЕНКО
Пані, пані, він вам — брат.
ПАНІ ПРОСТЕНКО
Ні.
Іржа на дні цебра!
ТВАРЮЧЕНКО
Хай і посліду одного,
та хіба ж оце сестра?!
СТАРОДУМ
Думав я, що їм задам
по фасадам і задам,
та вже не дихну від сміху.
Сварку припиніть, мадам!
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Протяг наш когось задув?…
ПРАВДЕНКО
Це — наш гість, пан Стародум,
дядько нашої Олени.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Батечку, прости за дур!
Як на сонечко, на вас
ми чекали повсякчас.
Як на Бога…
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо)
Біля порога —
от і пиво, от і квас.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Зараз будуть син і муж.
Мотре,
ти вже з ліжка зруш
дівку,
хай біжить і тягне
батька й сина,
хоч за гуж.
ЯВА IV
Ті ж і Мотря.
МОТРЯ
Та вона вогнем горить.
Не померла і не спить.
Іноді неначе марить.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
От знайшла ж, коли хворіть.
СТАРОДУМ
Зайве це.
Я вам чужий
майже,
а прийом такий —
як не на Семена шапка.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Господи, ти Боже мій!
Розум десь подівсь кудись.
ТВАРЮЧЕНКО
Не було його й колись,
та приїзд ваш — наше свято,
в домі свята почались.
ЯВА V
Ті ж, пан Простатенко,
Стицько.
СТАРОДУМ
(з неохотою відповідає на обійми
пані Простатенко )
Досить, пані, досить.
Все.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
З вас робить ні те ні се
моя щирість не дозволить.
ПРАВДЕНКО
(Миленку)
Друже, що вона несе?!
(Звільнившись від пані, Стародум повертається
в інший бік, а там — Тварюченко)
СТАРОДУМ
А оце вже хто тепер?
Брат чи сват, чи кавалер?
ТВАРЮЧЕНКО
(теж з обіймами)
Я — моєї брат сестрички,
хоч і не з таких манер.
СТИЦЬКО
(ловить руку)
Я — вже син.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
(обіймає)
Я — чоловік.
СТАРОДУМ
(Правденку)
Як би я отут не ліг.
Человєк!
Ти слишиш, Ваня?
ПРАВДЕНКО
Чую й бачу:
Я вже звик.
МИЛЕНКО
(тихо до Правденка)
Я не буду…
ПРАВДЕНКО
Фон не той..
МИЛЕНКО
Хай піздніше.
ПРАВДЕНКО
С глаз долой.
свора ця коли ізійде…
МИЛЕНКО
(посміхаючись)
Хто — тудой, а хто — сюдой…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(до Стицька)
Підійди, моя душа,
ближче.
СТАРОДУМ
Та не поспішай.
Маєш ти чудовий вигляд.
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо)
Як лайно з-під спориша.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(Стицькові)
Говори:
«Ви — батько мій...»
СТИЦЬКО
Батько ви мені,
(до матері)
Який?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Другий.
СТИЦЬКО
Другий батько,
дядьку.
ПРАВДЕНКО
Хоч лягай,
а хоч постій!
СТАРОДУМ
Не племінник ти мені.
Я — не батько твій.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ні-ні.
Згодна, згодна я.
Це — зараз.
Пройде день —
і ми в рідні.
ТВАРЮЧЕНКО
Ну, сестричко, ти даєш!
Може ж я — їм родич теж.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Цить!
Я лаятись не буду,
бо скажу — не розгребеш.
(До Стародума)
Любий батьку, я така
завжди лагідна й м’яка.
Бо така вже уродилась.
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо )
Причепою з будяка.
СТАРОДУМ
Я, мадам, помітив це,
тільки глянув на лице.
Дії ваші благородні…
ПРАВДЕНКО
І манери, і слівце…
СТАРОДУМ
Й далі б я терпів цей жарт,
та часу нема на жаль.
Завтра ж їдемо, Оленко.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Батечку, не від’їжджай,
заміни на милість гнів.
Я не проживу й три дні
без Оленки дорогої
ні на сонці, ні в тіні.
ПАН ПРОСТАТЕНКО
Я в-вже майже в-весь пропав…
СТИЦЬКО
І не тільки ти, папа.
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо )
Ось тобі і хвіст і рило.
Я ж подумав, що вже пан.
СТАРОДУМ
Якщо це насправді так,
то із вас зрадіє всяк,
як у Києві знайду я
для Оленки…
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо)
Порося...
СТАРОДУМ
Чоловіка із людей,
що Оленку поведе
до взаємного кохання
і до щастя приведе.
(побачивши розгубленість Олени)
Чи ж, Оленко, в сумі ти?
Я ж — за батька,
і мети
іншої собі не маю,
як щасливу бачити
донечку
неподалік
весь мій,
скільки стане,
віку.
Ну а ти кого захочеш,
той тобі і чоловік.
ОЛЕНА
Рада я у всьому вас
слухатись.
СТАРОДУМ
Який наказ!
МИЛЕНКО
(Правденку тихо)
Він сама добропорядність.
ПРАВДЕНКО
Й чесність.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
От і все гаразд.
Чом галасвіта ходить,
Мо’жених вже тут слідить.
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо)
Наслідю вже…
Будуть в мене
свині й жінка хоч куди.
СТАРОДУМ
Бачу безпристрастність і
я ціную вашу…
ТВАРЮЧЕНКО
Ні!
Ось пождіть,
до вас прийду я
без сестри і без рідні.
СТАРОДУМ
Пані — рідна вам сестра?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Дуже рідна!
Бо він — брат.
Два нас колоски зостались,
бо шістнадцять вибив град:
вилупились — й не зросли,
піднялись ледь — і гаплик,
декотрі заквітли навіть,
а от в зерно не ввійшли..
СТАРОДУМ
Древній ваш, я бачу, рід.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Так, дрімучий:
батько й дід
розум свій щодня носили
хоч у хлів,
хоч на обід.
СТАРОДУМ
Ну, а ви синка вчите?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Що навіє, те й змете, —
вік такий,
така вже мода,
що не модне, вже не те.
Добре так їдять мій хліб
троє вчених вчителів.
Сина так уже навчають,
що й не вистачає слів.
Гріх своє дитя хвалить,
та не їсть Стицько й не спить,
вченості переборщився,
що аж нудить і тошнить.
ПРАВДЕНКО
Все це гарно,
та нехай
відпочине пан,
бо вкрай
натомився у дорозі,
ще і тут такий розграй.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ой, пробачте ви мене.
Не підлізеш — не лигне.
Наливалось на півгоря,
а й біда не винирне.
Прибиралася сама.
Горе — де мене нема.
Вас давно чека світлиця
краща з кращих.
СТАРОДУМ
Тєрем;!
Дуже вдячний.
Вже піду.
Відпочину як,
знайду
тут тебе, Іване, добре?
ПРАВДЕНКО
Добре, пане Стародум.
ЯВА VI
Кутько, Цифірко.
ЦИФІРКО
От баталія чортів!
КУТЬКО
Ну а ти чево хотів?
Штоби зайцам псалми пєлісь
акапелою хортів?
ЦИФІРКО
Ой, життя моє життя, —
то гріхи, то каяття.
От Стицько — ні те, ні друге,
КУТЬКО
Ні потєрі, ні пуття,
ЦИФІРКО
Так,
цього я вояк;
захопив, як «язика»,
і четвертий рік питаю
номер їхнього полка,
А ще б назву запитав
й місце, де той полк бував,
то отримав би нанайця,
що у Африку попав.
КУТЬКО
Да єму би ремєнца
вместо сала і млінца,
может речення б случилось
в одно слово без конца.
ЦИФІРКО
Спадкоємець —
хоч куди —
пані.
КУТЬКО
Бог, не приведи!
ЦИФІРКО
Що ж ти хочеш з-під подолу
отакої огиди!
ЯВА VII
Ті ж, пані Простатенко, Стицько.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Доки дядько спочива,
ти хоч повтори слова, —
як читати… вимовляти…
Не відмовив би, бува.
СТИЦЬКО
А навіщо?
Я ж женюсь.
Чи без слова не згожусь?
Мамо, гроші б…
Будуть гроші —
з жінкою не розминусь.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Стицику,
в останній раз
трішечки повчися.
СТИЦЬКО
Щас
поучуся й оженюся
на Оленочці.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Гаразд.
ЦИФІРКО
Я чекаю…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Сіли б вже…
(сідають, пані починає в’язати )
СТИЦЬКО
Почекай,
не заіржеш.
Бо ти — миша гарнізонна.
ЦИФІРКО
Миша — я,
а ви — майже.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Що розлаялися тут?
Гаманця не доплету.
Ні в шо буде гроші класти,
що для Стиця підмету.
ЦИФІРКО
(говорить Стицькові умови задачі)
Триста знайдено рублів.
Як би пан їх розділив
між трьома хлопами?
СТИЦЬКО
Справді!?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
В гаманець би положив.
Чи холоп йому рівня?
Рота хай не відчиня.
Стицик мій не зовсім дурень,
щоб такої учинять!
ЦИФІРКО
Хай і так.
Та ось платня
збільшилась мені на днях:
було десять, стало двадцять...
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Цуцик бліх наздоганя!
(Сміється)
Курям це було б на сміх,
бо не заробив ти їх.
Стиць не тямив і не тямить,
і не буде…
Бо — жених!
ЦИФІРКО
Згоден.
Доста.
(киває головою до панів )
Пані…
Пан…
Мій урок туди попав,
на чім пан сидіти зволять.
СТИЦЬКО
Це ослінчик?
ЦИФІРКО
Пан вгадав.
КУТЬКО
Амен!
Будєт уж задач.
Поглядім, якой читач
І пісєц…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та мій синочок —
не язикотеліпач.
ЯВА VIII
Ті ж і Брехман.
БРЕХМАН
Фсьо, фсьо, фсьо!
Фінітеля!
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Що ти?
Стицик — не теля,
щоб над ним отак знущались
чабани —
тьфу! —
вчителя.
Синку, йди перепочинь.
Вчитися нема причин.
Розсупонимося —
й наші
всі харчі й могоричі.
ДІЯ VI
ЯВА І
Олена одна, дивитьcя на годинник.
ОЛЕНА
Cкоро дядя прокинеться й вийде.
Почекаю його, посиджу.
Дядя любить мене, і це видно.
Зрозуміє, як все розкажу.
ЯВА II
Олена і Стародум.
СТАРОДУМ
О, ти тут вже.
Читаєш?
ОЛЕНА
Читаю.
СТАРОДУМ
Що читаєш?
ОЛЕНА
Та ось…
СТАРОДУМ
Фенелон.
Цього автора я почитаю.
І богів, і батьків поважає
Телемек його.
Зараз закон
(люди правду говорять ) —
як дишло.
Не царі крутять ним, а псарі.
Фенелон цього, правда, не пише,
його творів співавтор — Всевишній.
Він і зараз…
Та… Дуже вгорі.
Одного я, Оленочко, хочу:
щоб в коханні ти й щасті жила,
щоб онуків побачили очі,
зграйку внуків веселу
до ночі,
що вже скоро розкине крила.
Міра честі й сумління — це влада.
Влада ж — грошей найвища мета.
Рідко люди, при владі,
порядні.
Та не будь вищий правді насправді,
то і нас не було б.
Красота
мір спасьот.
А тебе — вже й повинна.
Бо все є при красі при твоїй.
Залишилось зустріти людину
гідну її, моя люба дитино.
ЯВА III
Ті ж і камердинер.
КАМЕРДИНЕР
Вибачайте,
листа я отримав.
СТАРОДУБ
Добре. Дякую. А звідкіля?
КАМЕРДИНЕР
Зі столиці.
СТАРОДУМ
(посміхаючись)
Звичайно ж не з Риму
(розпечатав листа) —
граф Честенко.
А далі — не зримо.
Та й замало вже рук, щоб — здаля.
Принеси окуляри, Оленко.
Вони там, на моєму столі.
ОЛЕНА
Зараз, дядечку
(виходить)
ЯВА V
Стародум і Олена.
ОЛЕНА
Окуляри
(дає)
СТАРОДУБ
Спасибі, миленька.
(читає)
«Він давно вже поїхав до вас.
Я про нього казав.
Це — Миленко…»
Все від тебе залежить, Оленко.
Дочитаєш сама вже.
ОЛЕНА
Гаразд.
ЯВА VI
Ті ж, Правденко, Миленко.
ПРАВДЕНКО
Дозвольте.
Пробачте.
Це — ми.
Познайомтесь.
МИЛЕНКО
Миленко.
СТАРОДУМ
Вітаю.
Офіцере,
здається, вже знаю…
Вас я бачив сьогодні з людьми.
МИЛЕНКО
Так,
підходити було незручно.
СТАРОДУМ
Граф Честенко...
Говорить щось вам?
МИЛЕНКО
Це — мій дядько.
СТАРОДУМ
По матері...
Влучив?
МИЛЕНКО
В саме яблучко.
СТАРОДУМ
Так, я везучий,
нє із пушки же
по вороб’ям.
Граф про вас говорив
схвально дуже.
МИЛЕНКО
Я похвал його не заслужив.
СТАРОДУМ
Ще заслужиш, мій друже, заслужиш,
ти ж сто років іще не прожив.
СТАРОДУМ
Бачу я: ви — достойна людина.
ОЛЕНА
Я не встигла сказати тоді,
що це він.
СТАРОДУМ
Здогадався
й за сина, з твого дозволу на…
МИЛЕНКО
Підождіть.
Вибачайте, панове.
СТАРОДУМ
Будь ласка.
МИЛЕНКО
Я Олену кохаю.
ОЛЕНА
І я.
МИЛЕНКО
То ж руки її прошу.
СТАРОДУМ
Я, власне,
згодний.
ПРАВДЕНКО
Друже, миленький, як вчасно
ти заїхав сюди.
Та це ж — казка!
МИЛЕНКО
(тихо)
Казка, Лєно, твоя і моя.
ЯВАVIІ
Ті ж і Тварюченко
ТВАРЮЧЕНКО
От і я, шановне панство.
СТАРОДУМ
Щось забув?
Чи просто так?
Слово молвіть о славянстве.
ТВАРЮЧЕНКО
Ні, про це я — не мастак.
Хочу про своє, нужденне:
про племінницю твою.
Віддаси мені Олену?
СТАРОДУМ
Я дітей не роздаю.
Ти подумай…
ТВАРЮЧЕНКО
Я не вмію,
I тобі не раджу теж,
Як учиниш веремію
Із думками — пропадеш.
СТАРОДУМ
Хто ти, що ти, — я не знаю.
ТВАРЮЧЕНКО
Тварюченки ми здаля,
нас в геральдиках немає.
СТАРОДУМ
Не дивуюся.
ТВАРЮЧЕНКО
І я.
Тобто, ти зі мною згоден,
що наш рід — дрімучий рід?
СТАРОДУМ
Й сумніву не маю.
ТВАРЮЧЕНКО
Зроду
не сушив нас недорід.
СТАРОДУМ
С;шило — недосушило.
І Тварюченки на нас,
грішних
око положили.
Як же так?!
ТВАРЮЧЕНКО
Та все гаразд.
Ми, Тварюченки, — не горді,
хоч дворянка й не тиє…
ПРАВДЕНКО
Ні в хліву, ні на городі.
ТВАРЮЧЕНКО
Не біда. Це зараз в моді,
бо, що в неї, те — моє.
МИЛЕНКО
Та ви ж з нею нещасливі,
бо не рівнії…
ТВАРЮЧЕНКО
Ска-а-жіть!
Хто ж це тут із груші сливи
рве
й плює на сторожів.
Чи і цей накинув оком?
ПРАВДЕНКО
Так здається і мені.
ТВАРЮЧЕНКО
Та куди йому із боку,
проти вітру...
Чи він чокнувсь?
Чи побачив уві сні?
Не поб’є туза десятка.
Хто із нас смішніший?
Йде
і вийде в люди поросятко.
ПРАВДЕНКО
( тихо)
На жаровні — до людей.
ЯВА VIІІ
Ті ж, Простатенки й Мотря.
ПАНІ ПРОСТЕНКО
Все ти взяв з собою, Стицю?
СТИЦЬКО
Ще чо! Мотря все взяла,
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(до Стародуба)
Нам до вашої світлиці
можна?
Сина привела.
Стицю, кланяйся-но пану!
(тихо)
Гнись, не репне поперек.
Є у нас до вас прохання
СТАРОДУМ
Чем обязан імярєк?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Панство, сядемо ладочком.
Правди у ногах нема.
( всі сідають, окрім Стицька)
І послухаєм синочка.
От вже ж розуму й ума!
СТАРОДУМ
Та я й так уяву маю.
Іден дещо показав.
Та і вчителів я взнав,
тільки Брехмана не знаю.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Що там Брехман.
Всі науки
знає хлопець.
СТАРОДУМ
Сіль ву плє..
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ви йому про «аз», про «буки»…
Він про сіль іще не пле!
ПРАВДЕНКО
Добре.
Що таке іменник?
СТИЦЬКО
Я Простатенко.
ПРАВДЕНКО
Авжеж.
Явно не Кебетименко
й не Петро Великий теж.
Підмет,
присудок, —
що значать?
СТИЦЬКО
Віник і суддя, мабуть?
СТАРОДУМ
Просто лєпота, юначе!
ПРАВДЕНКО
З арифметики почуть
теж бажається
хоч трошки…
Що ти відаєш про дріб?
СТИЦЬКО
Це така мілка картошка,
коли в полі недорід.
ПРАВДЕНКО
А історія чіпляє,
із семи,
одну хоч п’ядь?
СТИЦЬКО
Я у неї не влипаю.
То Сізьон мастак влипать.
ПРАВДЕНКО
Про історію вже д;ста.
З географії скажи.
Уяви собі:
на острів
ти потрапив.
Моря простір.
То куди ти побіжиш?
СТИЦЬКО
Бігати не маю звички.
І ходить нема причин.
Для села впрягають бричку,
а карету — в далечінь.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та навіщо знати й;му
Еоргафію якусь..
В домі є й побіля дому,
все потрібнеє Стицьку.
СТАРОДУМ
Зрозуміле чорне й біле,
кольорове і в тонах,
що оце велике тіло —
не великий Телемах.
ТВАРЮЧЕНКО
От і я кажу, навіщо
знати те,
чого не є?
Що не знаю я, те — лишнє.
Не стрибнути пупа вище
і того, що Бог дає…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(Правденку)
От ви дуже вчений, справді,
більш, ніж будь хто з-поміж нас.
А у праці — повсякчас,
хоч могли б — і при параді.
От і зараз вам депеша…
Бачила, як йшла сюди.
Мотря бачила, не збреше..
ПРАВДЕНКО
Я піду..
СТАРОДУМ
Іване, йди.
ПРАВДЕНКО
З вами, друже, особисто
не прощаюсь.
Завтра ж як?
Десь о сьомій ранку?
СТАРОДУМ
Так.
ЯВА ІХ
Простатенки, Мотря,
Стародум, Олена.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Хай спасає нас Пречиста.
Як вам син мій?
Задовільні?
ТВАРЮЧЕНКО
Що про мене скажеш ти?
СТАРОДУМ
Панство, подививсь я пильно
й хочу вам доповісти…
ТВАРЮЧЕНКО
Що моєю буть Олені?
СТИЦЬКО
Ні, дістанеться мені.
СТАРОДУМ
Та які ви наречені!
Ні і ні.
Звичайно, ні.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
А яка цьому причина?
СТАРОДУМ
Вже заручена вона.
(Стародум і Олена виходять)
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та якого ж їм рожна?!
ТВАРЮЧЕНКО
Всі пани якісь причинні.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Завтра від’їжджають рано.
Так?
О сьомій.
Чули всі.
Тре’ косити по росі.
Завести себе в оману
не дозволю.
Не до-зво-лю!
ТВАРЮЧЕНКО
Завтра, в шість я тут, як штик.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Завтра хтось нюхне неволі,
хоч до неї і не звик.
Дівку вкрадемо й зламаєм
Стародума,
і шабаш.
Воза візник не питає,
він кобилу поганяє.
Їдьмо, я дорогу знаю.
Не проспіть, —і дядько наш.
ДІЯ V
ЯВА І
Стародум, Правденко.
СТАРОДУМ
Часом, це не той пакет?
ПРАВДЕНКО
Так, це він.
СТАРОДУМ
І що там?
ПРАВДЕНКО
Цей пакет є документ:
дозвіл на роботу
по очищенню села
І всього маєтку
від господарського зла, —
з «а» до «я» абетка.
Що є зло, а що добро
зрозуміє пані,
до того,
як сам Харон
одвезе востаннє,
Простатенків дім і дим
я повинен взяти
під опіку,
ну а їм...
«псалми» проспівати.
СТАРОДУМ
Стій-но.
Слухай.
Хтось кричить.
ЯВА II
Ті ж, Миленко, Олена, Мотря.
МИЛЕНКО
(відштовхуючи Мотрю від Олени,
яка за неї вчепилась, кричить до людей, в руці
тримає оголену шпагу)
Відійдіть від мене!
ОЛЕНА
(кидаючись до Стародума)
Дядю, дядечку, спасіть!
ПРАВДЕНКО
Бог мій, ну і сцена!
СТАРОДУМ
Дівчинко, усе гаразд.
(До Мотрі)
Мотре, що це значить?
Ну, відповідай, стара!
МОТРЯ
Батечку, пробачте!
Вкрасти Лєну й силоміць
обвінчать зі Стицем
наказала пані.
ПРАВДЕНКО
Стиць?!
найдурніша із Синиць
і синців, і синців.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(за кулісами)
Злидні!
Злодії!
Скоти!
Чорнохлопи й хами!
Накажу всіх засікти
насмерть батогами!
ЯВА ІІІ
Ті ж, пані Простатенко, Простаков,
Стицько.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Вдома господиня я
й не спущу ніколи,
щоби хтось з нівідкіля
в домі щось очолив.
ПРАВДЕНКО
Я є свідок всіх безчинств,
що отут чинились.
В мене безліч є причин,
право, є у мене й чин,
щоби припинились.
Пан Миленко,
він — жених,
Лєна — наречена
й спадкоємиця усіх
нерухомих і живих,
до спадку причетних.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Він? Жених?!
СТАРОДУМ
А чом і ні?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ненько моя, ненько!
СТИЦЬКО
Вже не бачити мені
ні грошей, ні Лєнки.
ПРАВДЕНКО
Ну, а злодіїв карать,
хоч не хоч, а треба…
Бо давно уже пора
правді буть під небом.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(падає на коліна)
Лєно, донечко, пробач!
Що ж я наробила…
Буду вік твоя раба
й служка до могили.
Я ж не ангел во плоті.
Вибачте, панове!
СТАРОДУМ
Що, на службі у чортів
буть обов’язково?
ЯВА IV
Ті ж і Тварюченко.
ТВАРЮЧЕНКО
( здивовано)
Сестро, в тебе вдома всі?
Чи порозганяла?
Чом ти, при усій красі,
на коліна впала?!
ПРАВДЕНКО
Тварюченко, помовчи,
бо і ти схлопочеш
калачів на рогачі
перед світлі очі.
ОЛЕНА
Дядечку, готова я
Їм усе пробачить.
СТАРОДУМ
Так, якщо сея сім’я
не буде лайдачить.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Ой, пробачив!
Ой, простив?
Ну, вже покажу я
декому, де рак свистів
і де зазимує!
СТАРОДУМ
І чого ж до слуг своїх
ви із кулаками?
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Як чого?
Вони ж мої
і холопи й хами.
Нащо нам дані права
й вольності дворянські,
Щоб боліла голова
за здоров’я хамське?
СТАРОДУМ
Ну й майстриця!
Ну й тлумач
царського веління!
Де батіг і де рогач,
там нема сумління.
ПРАВДЕНКО
Простат;нко,
все твоє
під мою опіку
губернатор віддає
ТВАРЮЧЕНКО
(тихо)
Маєш дулю в пику!
Мені треба — навпростець
далі від культур’я,
Я — перед кнуром — мудрець,
перед мудрим — кнур я.
(виходить)
ЯВА VI
Ті ж.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Батечку, не погубіть
мою душу грішну!
А указ поодмінить
можна?
ПРАВДЕНКО
Ні,
Це — лишнє.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Дайте, батьку, хоч три дні,
як Господь, — на свято.
Розпорядження мені
треба людям дати.
СТАРОДУМ
За три дні, отут, гріху,
такої Помпеї
буде,
що Везувій буде —«тьфу»,
в порівнянні з нею.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та невже ж cамі оце
будете бруднити
свої руки?!
ПРАВДЕНКО
Не лице,
не душу.
Робота —
це не гріх.
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Та я ж боргів…
Треба віддавати.
Відпустити вчителів,
Та й інші розтрати…
ЯВА VII
Ті ж, Мотря, Брехман,Кутько, Цифірко.
МОТРЯ
(заводить вчителів)
Батечку, уся отут
Трієчка сволоти.
БРЕХМАН
Гуттен морген!
О, зер гут!
СТАРОДУМ
( до Правденка)
Ваню, а це хто там? Брехман?
ПРАВДЕНКО
Він знайомий вам?
СТАРОДУМ
Брехман — це мій кучер.
ПРАВДЕНКО
Ось тобі і вчитель…
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Хам!
СТАРОДУМ
І чому ж ти учиш?
БРЕХМАН
Біл я конюх у Москфі,
без работ остався,
Торф рупал у Киїфі.
А тепер ось…
СТАРОДУМ
Се ля ві.
БРЕХМАН
Сюди пріслонявся
Стіць хранцузськом учу.
СТАРОДУМ
Мабуть, по-німецьки?
БРЕХМАН
Стицик корошо молчу,
таже по-турецьки.
Батька, кушер єсть моя.
Ошень-но восьміте.
СТАРОДУМ
Добре, Брехмане.
БРЕХМАН
Я-я!
Їх коням ходіте!
СТАРОДУМ
Запрягай вже, запрягай.
(до Кутька)
Ну, Кутько, а ти що?
КУТЬКО
Десять рубликів давай…
ПРАВДЕНКО
Те!
КУТЬКО
Та вже ж не тища.
(Стародум дає гроші)
СТАРОДУМ
Ти, сержанте…
ЦИФІРКО
Я, вашбродь,
Стиця ніякої…
Слуха, розуміє вродь…
А — ні в зуб ногою.
I грошей мені не тре…
Не звик на дурику.
Бо дурика ноги тре —
зразу дві в полон бере —
гірше черевика,
СТАРОДУМ
Що ж, служивий, прощавай,
Чесний ти і чемний.
Хай щастить тобі. Бувай.
ЦИФІРКО
Дякую. Взаємно.
КАМЕРДИНЕР
Карета готова.
СТАРОДУМ
Ну що ж, підганяй.
БРЕХМАН
Екск’юзмі,
дай слово на дозвіл.
Я кучер хотел…
СТАРОДУБ
Добре, добре, давай,
бо вже зачекалися к;зли.
ЯВА ОСТАННЯ
Усі, крім вчителів.
СТАРОДУМ
(тримає Олену і Миленка за руки
і говорить до Правденка)
Любий друже, прощавай.
Трохи повідпочивай
де – ладком,
де — глибше…
ПРАВДЕНКО
Добра путь вам, добра путь!
Здоров’ячка на сто пуд!
Щастя — іще більше!
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Стицю, Стицику, один
ти зоставсь у мене син
з усього обійстя!
СТИЦЬКО
Відірвися, вовчий хвіст!
Липнеш, наче банний лист,
до одного місця!
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
Господи, що чую я!
Стиць, кровиночко моя!
(падає запаморочена)
СТАРОДУМ
З матір’ю, хіба ж отак
чи поводяться, варнак?!
Вона ж душу т;бі
до останку віддала,
залишилась в чім була.
МОТРЯ
Як муха на лобі.
Та відійде, не біда.
ПРАВДЕНКО
Підіймайтеся, мадам.
(до Стицька)
Що ж стосовно тебе,
в армію ти підеш, Стиць.
Біля мами помостивсь —
послужити треба.
СТИЦЬКО
Та мені куди,
Аби…
ПРАВДЕНКО
В роті виросли гриби,
от була б робота:
І далеко не ходить,
довго ложку не носить
від глека до рота.
Недоліток
ПАНІ ПРОСТАТЕНКО
(прийшла до тями)
Злидня, злидня зовсім я,
грішна душечка моя.
Все було й не стало.
Син такий, бо я така.
ПРАВДЕНКО
(тихо)
Очі в одного Сірка,
мабуть, позичали.
СТАРОДУМ
Хрестовик хреста несе,
нам із боку видно се
Та павук не баче.
Так і ми хрести свої
несемо,
а бачим їх
все життя в очах чужих,
а не тих,
що плачуть.