Дмитрий Павлычко, 1929 г.р., украинский поэт
Умерла женщина, которая никогда не смеялась.
Боялась морщин.
Хорошо ей жилось.
Был у неё муж и сын.
Никогда не улыбалась им –
боялась морщин.
Ей нравилось быть красивой.
Сначала была красивой,
потом неподвижно новой.
В лоске и спокойствие её лица
Было что-то общее с лоском подошв
новеньких туфель на ногах мертвеца.
Белым ледком страха покрылись глаза –
так боялась морщин.
Муж не выдержал её страха перед уродством
и ушел к некрасивой, но улыбчивой.
Сын не выдержал маминого спокойствия и женился
против её воли на некрасивой, но улыбчивой.
И должна была заплакать жена и мать.
Но кто не умеет смеяться, не выдержит своего плача.
Слеза разрывается, как граната, если не может сбежать
сухими руслами смеха.
И умерла женщина, которая никогда не смеялась.
Март, 2014г.
(оригінал)
Померла жінка, що не сміялась ніколи, -
Боялася зморщок.
Добре їй жилося,
мала чоловіка і сина.
Ніколи до них не сміялася.
Боялася зморщок.
Любила бути гарною.
Спочатку була гарною,
Потім непорушно новою.
Полиск і спокій її обличчя
Спільне щось мали із вилискуванням підошв
Новесеньких черевиків на ногах мерця.
Білим льодком страху взялися очі –
Так боялися зморщок.
Чоловік не витримав її переляку перед потворністю
І пішов до негарної, але усміхненої.
Син не витримав маминого спокою і одружився
Проти її волі з негарною, але усміхненою.
Тут мусила заплакати жона і матір.
Але хто не може сміятися, не витримає свого плачу.
Сльоза розривається, немов граната, якщо не може
Стекти сухими руслами сміху.
І померла жінка, що не сміялась ніколи.
1963р.