Чому мене ніхто не хоче зрозуміти. Я втомився говорити одне й те саме. Чому мені неможна помилятись, чому неможна сумувати, чому неможна зупинитись на хвилинку? Чому? Чому? Чому?
Стільки питань в моїй голові і ніхто не може дати конкретної відповіді на них, все тільки приблизно. Я полюбляю точність, тому і стається такий спалах - диссонанс, все через примірність.
Як далі жити? На що сподіватися? І взагалі, можна на когось покласти свої надії? Мій мозок розривається від невизначенності. Прикро, дуже прикро.
Чому я так багато думаю? Чому все ускладнюю? Не розумію себе.