Збираю коханого я на війну.
Та не з ворогами - з братерським народом.
А серце реве та кричить "Не пущу,
Не дам встрягти в сутички із дурним сходом".
Але він же солдат своєї Вітчизни,
Гордий за своє призначення, йде.
Він зараз буде країні корисним,
А мені - сльози лить день у день.
Руйнуються душі з чиєї вини?
Та хто із сім'ї будує руїни?
Я хочу коханого ждать не з війни.
Я хочу чекати від нього дитину.