Подаруй мені те забуття,
Щоб я його не пам'ятала в очі,
Щоб думки склала до пуття,
Нарешті виспала ті ночі...
Очам вже боляче від сліз.
А серце рветься із грудини.
Який же кат тебе приніс,
Що так вчиняєш до людини...
Чи то моя провина, що
Любов тая без кінця-краю,
Чи справа все ж таки його,
А я сама себе караю...
Ти скажеш, хибного немає,
Біжи, живи своє життя.
Та все, про що зараз благаю:
Даруй мені те забуття.