Михаил Николаевич Петренко (*1817, возможно в Славянске, Изюмского уезда — † 25 декабря 1862, Лебедин) — поэт харьковской школы романтиков, автор стихотворений «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…»
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!
Перевод на русский язык
Смотрю я на небо и в мыслях гадаю,
Зачем я не сокол, зачем не летаю,
Зачем ты мне Боженька крылья не дал?
Я б землю покинул и в небо слетал!
Высоко за тучи, подальше от Света
Искать себе доли, на горе привета.
И ласки у звёзд, и у солнца просить,
И горе в их свете своё утопить!
Я с малого ей нелюбимый, паскудный,
Я нанятый ею, мальчишка приблудный,
Чужой я у доли, чужой у людей
Никто не родных не полюбит детей!
В любви я с бедою, привета не знаю
И горько и даром свой век коротаю,
И в горе узнал я, что только одна -
Далёкое небо - моя сторона.
На свете так горько, а станет страшнее, -
Я гляну на небо и мне веселее!
Я в мыслях забуду, что я сирота,
И мысль высоко улетит в небеса.
Орлиные крылья, с душевною трелью,
Я б землю покинул и на новоселье
Орлом быстрокрылым бы в небо пульнул
От мира навек в облаках утонул!
01.04.2014