Проулок узенький. Стена увита хмелем.
Татары спят, отпраздновав байрам.
Высокий дуб, по-украИнски – нелынь.
Священное писание – Коран.
Зачем я тут? Мне скажут – Богу слава,
Что я жива, и что мой муж – паша.
А я – Маруся. Я - из Богуслава.
И у меня не продана душа.
О, как он любит, как он обжигает
Своими поцелуями в ночи!
Златые кольца мне на пальцы надевает.
Браслеты на руки, на шею - дукачи.*
И я хожу, владычица темницы.
Скрип двери слышу до ночной поры.
И вижу блеск в глазах слуг темнолицых,
Что молча стелют в ноги мне ковры.
Ох, те ковры, узоры да цветочки!
Фонтан, кальян, да слёзы на заре.
Носила я и плахту*, и веночки, -
Ну, как теперь, красиво мне в чадре?
Меч, правда – не для жен с их кротким нравом.
Люблю чадру – за черный мрак холста.
И если лгут глаза мои татарам,
Никто не видит, как дрожат уста.
Моё лицо не видно под чадрою.
Мой муж уехал. Мне тоскливо. Жду.
Не то б казалась странной я порою, -
Куда я, побелев как мел, иду.
Зачем смотрю я на туман, на море,
Зачем, как тень, брожу одна в ночи.
Оковы узников звенят о воле,
А я ищу, где спрятаны ключи.
* Дукач — традиционная деталь украинского женского костюма, женское украшение в виде большой медалеподобной монеты с металлическим бантом, украшенным камешками.
* Плахта - старинная украинская женская поясная одежда; надевалась в виде юбки на запАх поверх более длинной рубахи.
Перевод с украинского
Ліна Костенко
ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ
Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по-українськи - нелинь.
Святе письмо, по-їхньому - Коран.
Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
що я жива, що в мене муж паша.
А я- Маруся. Я- із Богуслава.
У мене є непродана душа.
О, як він любить, як він мене палить!
Як він мене цілує уночі!
Каблучки нанизав по дві на кожен палець.
Браслети на руках, на шиї дукачі.
І я ходжу, володарка темниці.
Скриплять у тиші двері за дверми.
Блищать очима слуги темнолиці,
мені у ноги стелять килими.
Ох, килими, барвисті килимочки!
Фонтан, кальян і сльози на зорі.
Носила я і плахту, і віночки, -
ну, як мені, чи гарно у чадрі?
І меч, і правда - цноти не жіночі.
Люблю чадру - і чорна, і густа.
Коли татарам брешуть мої очі,
ніхто не бачить, як тремтять вуста.
Мого лиця не видно під чадрою.
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
чого я зблідла і куди іду.
Чого дивлюся в море, у тумани.
Чого, як тінь, блукаю уночі.
…Бряжчать мені невільницькі кайдани.
А я шукаю сховані ключі.