Могутній стан і чоловічі плечі,
І руки, ніби два міцних крила.
На Київ знов спада осінній теплий вечір,
А хтось в його обіймах засина.
В його руках,неначе у полоні:
Захоплює величністю споруд.
Стоїш,немов комаха на долоні,
В яку от-от розприскають отрут.
І страшно, і самотньо до нестями,
Але надії повна ще її душа,
Що глиба,заморожена віками
Ще здатна, здатна ще на почуття!
А на деревах вже пожовкло листя.
У вирій вже зібралися птахи.
Вона була ну зовсім,зовсім близько,
А ти пустив. . .Пустив її таки. . .
25жовтня 2011 рік