Папирус лепестка вишни... Шон Маклех

Светлана Груздева
                Перевод с украинского:

                «Со своего цветущего сада
                Наcобирай ароматнейших воспоминаний о цветах,
                Что исчезли столетья тому...»
                Рабиндранат Тагор


Весна – это хатка для ежей:
Все мои мысли колючи –
Апострофы в Книге Судного Дня.
Нагромождаю фразы,
Те камни, которые насобирал
На убогом я поле
Сумерек васильковых.
Из чернеющей ткани ночи
Шью сутану монаха-схимника,
А из ниток лунного лучика
Я хитон плету для Орфея-дня.
Тихи мои ночные песни,
Мои прозрачнейшие мысли –
Из бездны, что в  колодце темноты.
Строки мои не причёсаны
На папирусе вишнёвых лепестков.
Напишу завещание:
Слова мои из воздуха  –
Ёжикам леса тёмного:
Да сберегут их на рассвете
От взглядов злых и колючих,
Башмаки мои стоптанные –
Синицам пригорков тисовых –
Пусть совьют на каждом
Гнёздышко маленькой истины.
Мой дом отшельника –
Для старого пугача:
Пусть живёт на его чердаке.
Пусть прокричит в толще ночи
Этого света циничного
Правду-мать жутковатую,
Рукописи мои выцветшие
Дряхлому ворону чёрному –
Пусть их оком блестящим читает,
Тайну букв, притом, сберегая
До Суда аж Страшного Божьего…


Оригинал:

                «Зі свого квітучого саду
                Назбирай запахущих споминів про квіти,
                Що зникли століття тому.»
                (Рабіндранат Тагор)

Весна – це хатинка для їжаків:
Всі мої думки колючі,
Як апострофи у книзі Судного Дня.
Нагромаджую фрази,
Як каміння, що назбирав
На вбогому полі
Волошкових сутінок.
З чорної тканини ночі
Шию собі сутану монаха-схимника,
З тонких ниток місячних променів
Плету собі хітон орфіка дня.
Мої нічні пісні тихі,
Мої прозорі думки підняті
З бездонного колодязя чорноти,
Мої рядки незачесані
На папірусі пелюсток вишні.
Напишу заповіт:
Слова мої повітряні –
Їжакам лісу темного:
Най бережуть їх на досвітках
Від поглядів злих і колючих,
Черевики мої стоптані –
Синицям пагорбів тисових –
Най зів’ють у кожному
Гніздо маленької істини,
Мій дім відлюдника –
Старому пугачу:
Най живе на його горищі,
Най прокричить серед ночі
Світу сього цинічного
Правду-матінку моторошну,
Мої рукописи вицвілі
Старому круку чорному –
Най читає їх оком блискучим,
Най береже таїну літер
Аж до Суду Страшного Божого…


Фото из Инета