КОЗАЦЬКА СИЛА
(героїко-комедійна казка на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ТАРАС НЕАБИЯКИЙ – джура, січовий хлопчик.
ЯКІВ КАВУН – січовий отаман.
САЛИВОН БРЯЗКАЛО – козак.
СКРИПУХА – знахарка.
ЧОРТ – він же Свиня, що співа соловейком; він же Курка, що півнем кричить.
ОБМАН-ПАША – турецький посол.
ДЖИН
СУЛТАН.
ЗМІЯ з фокуса.
ДІЯ ПЕРША
Шатро султана.
Султан у розкішних шатах, сидить на троні.
Входить Обман-паша.
ОБМАН-ПАША (вклоняється). О царю років і часів, єдиний на віки і сторіччя! Найпокірніший серед слуг твоїх Обман-паша прийшов за твоїм велінням.
СУЛТАН. Знаєш, навіщо я тебе покликав?
ОБМАН-ПАША. Здогадуюся, о великий з великих!
СУЛТАН. Навіщо ж?
ОБМАН-ПАША. Наймогутніший султан і цар часів, рушаючи війною на Запорозьку Січ, бажає направити мене до ворожого стану послом, аби я вивідав загадку козацької сили.
СУЛТАН. Добре служиш, Обмане-пашо. Як тільки ми знищимо Січ, ти дістанеш срібний посох везиря. А не виконаєш завдання – полетиш головою вниз із мінарету.
ОБМАН-ПАША. О, незрівняний султане, яскравіший за сонце і всі світила, і всіх володарів світу! Я все зроблю. Весь світ тремтить перед могутністю султана. Затремтять і чубаті запорожці.
СУЛТАН. На Січі тебе зустріне козак – Саливон Брязкало.
ОБМАН-ПАША (вторує). Саливон Брязкало. О зоря Сухейль, допоможи нам!
СУЛТАН. Пам’ятай: у тебе обмаль часу.
ОБМАН-ПАША. Щохвилини буду пам’ятати, о найвисокодостойніший султане!
СУЛТАН. Я дам тобі свого джина (дістає з-під трону мідну лампу, тре її; клуби диму; з’являється довгобородий джин з рогом на лобі). З ним ти скоріше завершиш свою місію.
ДЖИН. Слухаю і підкоряюсь.
СУЛТАН. Поки що, твоїм повелителем буде Обман-паша. Ти готовий виконувати його накази?
ДЖИН (Обман-паші). Наказуй, о тимчасовий повелителю!
ОБМАН-ПАША. Мені жарко. Освіжи мене. (Джин закрив одну ніздрю пальцем, а з іншої дмухнув). Досить, досить!.. А чому ти дув з однієї ніздрі?
ДЖИН. Якби я дмухнув на повну силу – то всіх, хто є тут, разом із шатром віднесло б на три милі.
ОБМАН-ПАША. Зникни в лампі.
ДЖИН. Один момент. (Зникає).
ОБМАН-ПАША. О, великий султане! Твоя милість – це джерело мудрості і прозорливості. З таким джином я до будь-якої справи готовий. (Бере лампу).
СУЛТАН. Тепер іди, і нехай допоможе тобі Аллах!
Обман-паша цілує черевик Султана, виходить.
***
Надвечір’я. Тепло, сонячно. В центрі сцени здіймається величезний дуб. У глибині сцени на фоні лісу з’являються два вершники, це Яків Кавун і Тарас Неабиякий.
Десь відсторонь лунає козацька пісня:
Кічкас, браття, Кічкас!
Правим переправу…
Погуляли військом
Козаки на славу.
З отаманом нашим
Тільки воювати,
Конем вороненьким
По степах літати.
Кічкас, браття, Кічкас!
Правим переправу…
Погуляли військом
Козаки на славу.
Розпрягайте коней,
Будем спочивати.
У Великім Лузі
Нічку коротати.
Біля дуба вершники спішуються.
ТАРАС. Батьку, довго ще?
КАВУН. Не поспішай поперед батька в пекло, Тарасе. Глянь, лишень, гоголь полетів… гарна птаха… мудра…
ТАРАС. А де ж Скарбниця?
КАВУН. Чш-ш-! Тихо?
ТАРАС (озирається). Тихо.
КАВУН. Бачиш дуб?
ТАРАС. Бачу.
КАВУН. Це дерево не просте – чарівне! У нім переховується Скарбниця.
ТАРАС. Та ну!
З кущів визирає голова Брязкала.
КАВУН. Тут вона – Скарбниця Війська Низового Запорозького. Сховали ми скарб у дупло, та забили його чопом, аби ніхто не помітив. (Тарас обходить навколо дуба). Тут не тільки золото, а й гармати, мушкети, шаблі, списи… і зерно є на чорний день… Народ усе збирав по крихті. Бо Січ завжди стояла за бідних і простих людей, кому гірко жилося. Воюємо ми проти зла, і в найтяжчу хвилину допоможе нам Скарбниця.
ТАРАС. Так ось вона – сила козацька!
КАВУН. Хоч ти і безвусий ще, я кажу тобі про це на той випадок, якщо станеться що зі мною – покажеш козакам Скарбницю. Зрозумів?
ТАРАС. Зро-зу-мів…
КАВУН. Присягни, що берегтимеш таємницю як зіницю ока.
ТАРАС. Слово, батьку!
КАВУН. Смерті не злякаєшся?
ТАРАС. Не злякаюсь, батьку!
КАВУН. На лестощі не піддасися?
ТАРАС. Не піддамся, батьку!
КАВУН. Вірю тобі, як рідному сину. Затям: відкриє скарбницю той, у кого світла душа і чисте серце, хто любить людей і правду. А зараз підійди, скажу тобі на вухо слова заповітні. (Шепоче).
Через сцену, збираючи зілля, проходить бабуся-Скрипуха і щось під ніс собі бубонить. Схожа вона на вергун: старенька, сухенька. На ній шапка лисяча, барвиста хустка зав’язана вузликом на грудях, спідниця квітчаста до п’ят, в постолах. Вербовим пояском переперізана, до нього прив’язані різнокольорові хусточки з вузликами. Є сережки – жолуді з дубовими листочками, на шиї – намисто. Брови у бабусі вузенькі, ніс кирпатенький; зелені очі позолотою блищать.
КАВУН. Скрипухо, чого тобі?
СКРИПУХА. Гуляю, траву-мураву щипаю. А тобі що, отамане?
КАВУН. А те, що нема чого тобі тут робити.
СКРИПУХА. Це ж чому?
КАВУН. Різне про тебе гомонять.
СКРИПУХА. Різне – ніяке. Що саме?
КАВУН. А те й кажуть, що ти – відьма.
СКРИПУХА (єхидкувато усміхається). Та яка з мене відьма? Знахарка я. Хто в Дикому Полі перший лікар? Скрипуха! (Наспівує). Розбігайтеся болячки, їде баба на конячці. Всіх, всіх затопчу, чіплятися відучу!
КАВУН. Що людей лікуєш – знаю. Та тільки одне другому, як-то кажуть, не заважає. Геть з очей моїх, поки в Дніпрі не скупав.
СКРИПУХА. Ой, Кавуне, Кавунечко! Голова сива, а в голові – слива. Навіщо ображаєш стареньку?
КАВУН. Забирайся геть, кажу.
СКРИПУХА. То й піду. (Нашіптує). Шеп-телеп-чубарда, мені – хода, Кавунові – біда. (Зникає).
ТАРАС. Де вона?
КАВУН. Лихе бабисько… Чур, чур, чур!.. (Цієї миті настає затемнення). Що таке? Невже чорна хмара набігла?
ТАРАС. Не схоже на хмару, батьку. Може, степ горить?
КАВУН. А може воно… Султан з Криму військо веде? Мерщій на майдан, Тарасе! Хапай час за чуприну, бо втече!
***
Дорога.
БРЯЗКАЛО (один). Тепер і я знаю, де силу козацьку переховують. Тільки слів заповітних не почув. (Входить Обман-паша). Добридень!
ОБМАН-ПАША. Малейкум ас і вам!
БРЯЗКАЛО. Хто такі будете?
ОБМАН-ПАША. Турецький підданний. Дипломат. Урюк курдуль аль мамбуль Обман ага дульмар ибн паша.
БРЯЗКАЛО. А я козак: сто вареників з’їм, а сто перший ніяк.
ОБМАН-ПАША (озирається, пошепки). Брязкало?
БРЯЗКАЛО (озираючись). Він самий. Доповідаю: три козацькі полки подалися в похід на ляхів. Саме час султанові сюди навідатися.
ОБМАН-ПАША. Іде султан, іде, і велике військо веде. Скажи одне: ти взнав, де переховується козацька сила?.
БРЯЗКАЛО. Знаю…
ОБМАН-ПАША. Ухті-аль-та-ахті! Де?
БРЯЗКАЛО. У Військовій Скарбниці.
ОБМАН-ПАША. Де це? Веди!
БРЯЗКАЛО. Козацька сила у дубі. А ключ, вважайте, майже у мене в кишені.
ОБМАН-ПАША. Покажи.
БРЯЗКАЛО. Я сказав – майже. Ключ цей – слова заповітні. А знає їх хлопчик-джура Тарас Неабиякий.
ОБМАН-ПАША. Маленький хлопчик?
БРЯЗКАЛО. Від горшка три вершка.
ОБМАН-ПАША. Що малий – це добре. Хм… Аллах тебе не забуде.
БРЯЗКАЛО. Аллах не забуде, і ти заплати.
ОБМАН-ПАША. Не поспішай. Як сказав велкий султан: нема шляху до багатства легшого і ближчого, як шлях обману й хитрощів. Де курінь отамана?
БРЯЗКАЛО (показує). Там.
ОБМАН-ПАША. Веди.
БРЯЗКАЛО. Я піду в перед, а ви – за мною.
***
Курінь січового отамана.
На коштовному килимі висять шаблі, рушниці; вздовж стіни – ослін, на весь курінь – довгий стіл. Кавун і Тарас чистять зброю, співають:
Ой ти, місяць, місяць-брате,
Козацькеє сонце,
Чи ти маєш що сказати,
Дивишся в віконце.
Може, знову, місясченьку,
Нам в похід збиратись?
Може, знову, козаченьку
За шабельку братись?
То ж світи нам добру вдачу
Степом-долиною,
Щоб козаче добре бачив,
Де гулять війною.
Входить Брязкало.
БРЯЗКАЛО. Чолом, батьку.
КАВУН. Доброго здоров’я.
БРЯЗКАЛО. Батьку, там прибув посол із Турції.
КАВУН. Посол, кажеш? Клич.
До куреня заходить Обман-паша.
ОБМАН-ПАША (співає):
Я – Обман-паша.
Мій Стамбул живе.
Перший раз у вас.
Ас алам всім вам.
Мій горить душа.
Мій сердець співа.
Вам дарунки в Січ
Шле султан.
(На подушечках випливають дари)
За дар ма килми.
Аль за так шовки.
Завжди ваш сапфір,
Срібло-золото.
Меч ім бісер ми.
В очі курява.
Турки з вами мир.
Вах Аллах акбар!
КАВУН. Дякую, Обман-паша, за подарунки, а султанові – за щедрість.
ОБМАН-ПАША. Твоя мова схожа на чарівні звуки арфи. Хай сіяє лице і хай буде все гаразд у тебе, о Кавун, щедрий отаман, і мудрий, і благородний.
КАВУН. Досить вам, Обман-паша, а то я почервонію.
ОБМАН-ПАША. Зрозумів. Турецького султана боїться Персія, тремтить Венеція, просять пощади германці, іспанці… Весь світ тремтить перед ним…
КАВУН. Е-е, не скажіть. Добре того лякати, хто боїться. А ми, козаки, страху не маємо. Дружити можемо, а якщо…
ОБМАН-ПАША. Ні-ні, я не про це. Мій султан, султан султанів, цар царів пропонує тобі мир і дружбу.
КАВУН. А де він сам?
Обман-паша. Вдома. Стамбул. Ібн-аль-ши зія. Геть хворий.
КАВУН. Бідолаха. А чи можна йому вірити?
ОБМАН-ПАША. Як Аллаху великому, справедливому.
ТАРАС (на бік). Як решетові під дощем.
КАВУН. Це по-нашому, по-козацькому, ось і домовилися.
ОБМАН-ПАША. Султан прохав дізнатися, як славне Військо Запорозьке поживає?
КАВУН. Часом з квасом, а порою з бідою. А султан думав, нас уже і на світі нема?
ОБМАН-ПАША. Вах! Вах! Вах! Як можна?
КАВУН. А ви чому стоїте? Сідайте ось на ослін.
ОБМАН0ПАША. Дозволь, о світлійший Кавун, фокус-покус тобі показати. Гіпнос-с.
КАВУН (перезирнувся з козаками). Показуйте.
Обман-паша щось нашіптує у свою борідку, і перед ним з’являється грізна кобра і за лічені хвилини з’їдає саму себе.
КАВУН. Тю! (Сплюнув, закурив люльку).
БРЯЗКАЛО. Ти ба! Сама себе з’їла!
КАВУН. Чу-да-сія. Та ви ось наше диво подивіться. А ну, Тарасику, візьми пістоль, стань біля дверей і стрельни мені в руку, чи спіймаю я кулю? (Після пострілу стискає кулак, а потім показує кулю). Це вам від нас на згадку.
ОБМАН-ПАША. Ас-клас-ібн-во!
КАВУН. Еге! Та тільки це не все. (Бере важку зубчасту булаву, підкидає вгору). Та ви не бійтеся, Обман-паша. Впаде вона тільки на ранок, і не тут, а десь біля Дніпра.
ОБМАН-ПАША (Саливону). Той хлопчик, що з пістоля стріляв, це він знає заповітні слова?
БРЯЗКАДО. Він і є.
ОБМАН-ПАША. Я зараз Кавуна паморки заб’ю, а ти хапай хлопця, біжи з ним до місця, де ми з тобою зустрілися і чекай на мене.
БРЯЗКАЛО. Радий старатися!
КАВУН. А зараз, Обман-паша, ми вас пригощати будемо по-нашому, по-козацькому! (Ударив кулаком по столу, і тої ж миті на столі з’явилися різні наїдки і напої). Ось подивіться: пампушки, медовики, маковики… Скуштуйте!
ОБМАН-ПАША ( Зірвав з шиї чорний гаманець, кинув у лице Кавунові). Дим-парадим-бірбадим! Відбери в нього пам’ять на півгодини. (Хмара чорного диму огорнула отамана).
Тієї ж миті Брязкало накинув лантух на голову Тараса.
Обман-паша викликає джина.
ДЖИН. Наказуй, слухаюсь!
ОБМАН-ПАША. Перенеси мене і цього козака в шатро султана!
ДЖИН. Миттю!
***
У шатрі Султана.
СУЛТАН. Незграбний осел! Де його тільки джини носять…
Несподівано десь ізгори почувся свист і завивання, потім щось важке впало додолу, хвіст бузкового диму здійнявся вгору, і перед Султаном з’явилися: Джин, Обман-паша та Яків Кавун.
ОБМАН-ПАША (Джину). Ти мені поки-що не потрібен. (Джин ховається в лампі). О найсвітліший султане, подивись кого я узяв у полон!
СУЛТАН. Хто це?
ОБМАН-ПАША. Січовий отаман – Яків Кавун.
СУЛТАН. Я хіба наказував тобі це робити?
ОБМАН-ПАША. Ні, о наймудріший! Але не гнівайся на свого раба. Я помислив, що володарю володарів буде приємно познайомитися з козацьким верховодом.
СУЛТАН. Де козацька сила?!
ОБМАН-ПАША. О володар землі і часів, не хвилюйся. Козацька сила, вважай, у наших руках. Зараз я повернуся на Січ і з нею буде покінчено назавжди.
СУЛТАН. Ти довідався скільки козаків перебуває зараз на Хортиці?
ОБМАН-ПАША. Зовсім мало. Десять полків з одинадцяти рушили на війну з ляхами. Ми без зайвих зусиль розшматаємо рештки козацького війська.
СУЛТАН. Хотілося б вірити. Чому він мовчить?
ОБМАН-ПАША. Він втратив пам’ять на півгодини. Зараз вона йому вернеться.
КАВУН. Султане…
СУЛТАН. Саме так, саме так.
КАВУН. Хм… Як це ви до нас на Січ потрапили?
СУЛТАН. На чарівному килемі прилетів, хе-хе!
КАВУН. А… здоров’я ваше як? Чув – прихворіли.
СУЛТАН. Обман-паша тебе обдурив. З дитинства не хворію.
КАВУН. Так це не сон? (Щипає себе за ніс). Ні, не сон. Де я?
ОБМАН-ПАША. У шатрі самого султана! Кланяйся, нечестивий!
КАВУН (чеше потилицю). Я б із задоволенням, та тільки щось у поясниці ломить – ні нахилитися, ні розігнутися не можу. А чому це на вас похідний одяг, пане-султане? У подорож збираєтесь?
СУЛТАН. Саме так.
КАВУН. А куди?
CУЛТАН. У гості до тебе.
КАВУН. А чого ви у нас не бачили?
СУЛТАН. Нашої перемоги.
КАВУН. Скоріше вуха свої побачите.
СУЛТАН. Не забувайся, козаче. Пісенька твоя скінчилась.
КАВУН. Е-ге, не скажіть! (Насвистує)
СУЛТАН. Славний ти лицар. А підеш до мене служити? Дам тобі коня вороного, шаблю і сотню шибайголів. Підеш?
КАВУН. А чому б і ні? Піду.
Пауза.
СУЛТАН. Розумна голова. Дарую за це тобі життя і цей золотий дукат.
КАВУН. Тут у тебе помилочка, султане: життя мені мати моя подарувала. А дуката мені, отаману запорозькому, наче й мало.
СУЛТАН. Добре, добре, дам і більше. (Відступає в куток, риється в скрині)
ОБМАН-ПАША. Поділися зі мною дарунком султана, Кавун!
КАВУН. Я візьму собі один, а решту тобі віддам.
ОБМАН-ПАША. Не даремно я хвалив тебе за мудрість.
СУЛТАН (дає жменю дукатів Кавуну). Твої!
КАВУН. Не дукати мені треба. Вели вдарити мене сто разів по ступнях.
СУЛТАН. Бери золото.
КАВУН. Обіцяв уважити – уваж, як я прошу.
СУЛТАН. Що ж, отримаєш, раз так.
КАВУН. Тільки…
СУЛТАН. Що – тільки?
КАВУН. Вели мене вдарити один раз, а 99 разів Обман-пашу.
Султан знизав плечима.
ОБМАН-ПАША. За віщо?!
КАВУН (Султанові). Не гнівайся. Я обіцяв Обман-паші, що собі візьму лише мізерну частку, а решту віддам йому. Для козака слово – дорожче золота.
ОБМАН-ПАША. Не вір йому, о найсвітліший! Я нічого не просив, він нічого не обіцяв.
КАВУН. Брешеш, Обман-паша, просив!
ОБМАН-ПАША. Замовкни, невірний!
КАВУН. Брешеш!
ОБМАН-ПАША. Не брешу!
КАВУН. Брешеш!
ОБМАН-ПАША. Не брешу!
СУЛТАН (кричить). Стражники, хапайте їх!
________
Мазанка Скрипухи.
СКРИПУХА (співає):
Я сивенька веселуха,
Маю за сто років.
Ще й я баба шепотуха.
Мій дім – степ широкий.
Травоцвіт в Великім Лузі
Шукаю-збираю,
А під вечір в Базавлуці
Спатоньки лягаю.
Кольорові хусточкі з вузолками,
Не забуду анічого з вами;
Синя хустина – квасити капусту,
Чурвона хустина – ламати калину,
Зілля наварити з волошками.
Кличуть всі мене Скрипуха
Хлопці запорожці.
Дай їм Боже добру вдачу
На кожному кроці!
Лиха доля-бідовуха
Не злама стареньку.
Завжди буде та Скрипуха
Жива й бідовенька.
Кольорові хусточки з вузолками,
Не забуду анічого з вами;
Хусточка жовта – поганяти хорта,
Хустка зелена – назбирать опеньок,
Напекти пампушки з пирогами.
Усе ж забула щось. Вузлик на блакитній хусточці… А-а!.. кашу присолити треба (зникає в мазанці).
З’являється Чортеня, і відразу – до казана.
Виходить Скрипуха.
СКРИПУХА. Ах ти, гаспиде, геть, геть!
ЧОРТЕНЯ. А чия це, баба, каша умліває?
СКРИПУХА. Моя.
ЧОРТЕНЯ. А я її – гам!
СКРИПУХА. По губах я-як дам!
ЧОРТЕНЯ. А я втечу.
СКРИПУХА. А я дожену.
ЧОРТЕНЯ. А я – по доріжці.
СКРИПУХА. Ухоплю за ріжки! (ловить хвостатого).
ЧОРТЕНЯ (сердито). Стара-стара баба, очі, як у жаби, без верхньої губи, як сміється видно зуби, на лобі сидить муха, руда, руда Скрипуха.
СКРИПУХА. (накручує хвоста). Чортик, Чортик, не роззявляй ротик, а то висмикну хвостик!
ЧОРТЕНЯ. Відпусти мене, Скрипухо, я тобі щось розповісти маю.
СКРИПУХА (відпускає). Розказуй!
ЧОРТЕНЯ (віддалік). Я скажу тобі про те, що у світі за правда була, що курочка бичка привела. А той бичок та наніс крашаночок, та поклав їх на хмарку, а безрукий їх украв, та голому у пазуху поклав. А сліпий придивляється, а глухий прислухається, а німий “караул” закричав, а безногий здоганяти помчав!
СКРИПУХА. Таке і я знаю. Ось я тобі…
ЧОРТЕНЯ. Стій, стій, Скрипухо, ще щось скажу! На Січ турецький посол приїхів, щось зле затіває.
СКРИПУХА. За це вже спасибі.
ЧОРТЕНЯ. Пригости кашею.
СКРИПУХА. Де ж тебе подіти – пригощу.
ЧОРТЕНЯ. Турок отой, як на Січ прискочив, із Брязкалом згукався, а той, чується мені, зраждує козаків.
СКРИПУХА. Це ж як?
ЧОРТЕНЯ. А так. Навіщо б йому джуру отаманового красти?
СКРИПУХА. Тарасика?
ЧОРТЕНЯ. Його, його. Посадив у вовчу яму, а вхід каменем закрив.
СКРИПУХА. Де ж Кавун?
ЧОРТЕНЯ. У страшенну халепу вскочив.
СКРИПУХА. В яку?
ЧОРТЕНЯ. Полонив його турок і до султана відправив.
СКРИПУХА. Аж у Турцію?
ЧОРТЕНЯ. У Турцію, якщо Турція – під нашим носом.
СКРИПУХА. Отже… султан війною йде на нас?
ЧОРТЕНЯ. Не йде – вихором летить. Дай, каші, дай!
СКРИПУХА. Бери. Що робити, що робити?! Це ж я на Кавуна біду накликала. Рятувати їх треба! Рятувати! Я в степ побіжу по Тарасика, а ти Кавуна сюди поверни!
ЧОРТЕНЯ. Не буду. Тільки цього мені не вистачало – козаків на собі носити.
СКРИПУХА. Чортик, Чортик, не розкривай ротик, а то…
ЧОРТЕНЯ. Зрозумів, не хвилюйся. Вернути так вернути.
СКРИПУХА. Розлетілись?
ЧОРТЕНЯ. Розлетілись!
******
Степ. Зоряна ніч. Брязкало спить біля великого каменя.
Входить Скрипуха.
СКРИПУХА (помічає Брязкала). Ось ти де, голубчику. Поспи, поспи, козацький сон солодший за мед. (Підводить голову вгору). Чортеня вже вертається. Ох і швидкий. Несе Кавуна…
А тут Брязкало прокинувся і до Скрипухи. Кулаком її по голові – бах! І знову. Тарасик, користуючись метушнею, втікає.
СКРИПУХА. Ти кого б’єш, поганцю!
БРЯЗКАЛО. Скрипухо-о… (отримує два-три удари у відповідь). Чур тобі, чур тобі! Згинь! (Скрипуха зникає). От бісова душа… Таке й у старшному сні…
Спалах диму. Ось з’являються Джин і Обман-паша.
ДЖИН. О мій повелителю тимчасовий! Я старий джин, дай мені трохи спочити!
ОБМАН-ПАША. Відпочивай. (Джин ховається в лампі). Іди сюди. (До Брязкала). Кавун вже сидить у султановій в’язниці. Хапай хлопчика і айда до дуба!
БРЯЗКАЛО (сахається вбік). Чорт!
З’являється Чортик, летить плавко, поважно.
ЧОРТЕНЯ (порівнюється з пашою, шанобливо). Ас салам! (Зникає).
ОБМАН-ПАША. Малейкум… А-а-а! О, Аллах, ти все бачиш, все чуєш. Захисти мене від невірних!
БРЯЗКАЛО. Тихо!
ОБМАН-ПАША. Жахливий край. Аль-фюль-ка-ка!
БРЯЗКАЛО. Фюль-фюль. Тут і не таке побачити можна. Три дні тому, – сам бачив! – вовчисько насіння лускав. А то якось бика стрів, – зелений такий! – так він хмари з неба зривав і їв, а з носа – блискавиці так і били, так і били!
ОБМАН-ПАША. Вай, вай, вай!
БРЯЗКАЛО. Та не тремтіть ви так, Обман-паша. Нам треба пошвидше дуб відкривати.
ОБМАН-ПАША. Покінчимо з козацькою силою – султан мене везирем зробить, а ти станеш пашею.
БРЯЗКАЛО. А… я ж по-рутецьки не знаю.
ОБМАН-ПАША. Не бійся. Я тебе так затуркаю, краще мене заговориш. Згода?
БРЯЗКАЛО (кричить) Ні!
ОБМАН-ПАША. Ти не хочеш?
БРЯЗКАЛО. Тараса… джури немає… Відьмо, ану віддай нам хлопчика!
ОБМАН-ПАША. Яка ще відьма?
БРЯЗКАЛО. Скрипуха. Це вона Тараса вкрала.
ОБМАН-ПАША. Шайтан! Ішак! Гав ловив! Веди мене до дуба! Швидше!
БРЯЗКАЛО. А хлопець? Без нього не вийде.
ОБМАН-ПАША. Де ти його тепер знайдеш? У мене є Джин. Він стане нам у пригоді.
***
Сцена-пантоміма.
Вздовж сцени проходить Тарас. Чує позаду якийсь шелест, шукає куди б сховатися; ховається за корч. Через сцену мчить Скрипуха. Тарас висовує голову і знову ховається за корч. Через сцену проносяться Брязкало і Обман-паша. Тарас виходить зі схованки, іде в тому напрямку, де вони зникли.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Завіса опущена. Чується пісня.
Козак степом поспішає,
Зустрів сонце – проводжае;
Небосхил зірками вкрився,
Сивий коник притомився.
Ось і Січ. – “Шановні други!” –
“Пугу, пугу!” – “Козак з лугу.
Відчиняй мерщій ворота!” –
“Хто ти є?” – “Козак М’якота!”
“Любий друже, де ти був,
Що ти бачив, що ти чув?” –
“Був у лузі, бачив хмару.
Турки сунуть. Яничари…”
Ну ж бо в коло, всі, хто є!
Знаєм діло ми своє.
Запорожцю не звикати
Україну захищати.
Гей, султане, в гості прошу.
Познайомся з нашим Кошем.
Степ широкий, тільки б знати
Куди будеш утікати!””
На останньому куплеті завіса піднімається.
Дуб.
БРЯЗКАЛО. Ось тут це.
ОБМАН-ПАША. Я чманію від хвилювання.
БРЯЗКАЛО. Страшнувато… Раптом зачарована скарбниця. Чув я від козаків, що вона може кішкою в очі кинутися, чи на ведмедя обернутися…
ОБМАН-ПАША. Ти що, забув про Джина? (Тре лампу).
ДЖИН. Слухаюся, повелителю!
ОБМАН-ПАША. Раб мідної лампи, ти готовий виконати моє веління?
ДЖИН. Наказуй, о мій тимчасовий повелителю.
ОБМАН-ПАША. Вирви цього дуба з корінням. (Ліворуч від дуба з-за куща з’являється голова Тараса).
ДЖИН. Один момент. (Підходить до дерева, намагається вирвати, але нічого не виходить. Ще два рази робить спробу зрушити тисячолітній дуб). Я можу викликати землетрус, перенести ціле містечко на морське дно і перекинути базар догори ногами, але цей дуб… він мені не по силах!
ОБМАН-ПАША. Пробуй ще!
ДЖИН. Ні, не вийде.
БРЯЗКАЛО. Я говорив: зачарована вона!
ОБМАН-ПАША. Джине, що робити? (Той знизує плечима). О Аллах, вкороти йому вік! Геть у лампу і не витикай носа! (Той ховається в лампу).
ТАРАС (вже з-за дуба). А що, кишка тонка у твого Джина, паша?!
БРЯЗКАЛО (помічає хлопця) Тарас…
ОБМАН-ПАША. Ас…
ТАРАС (дражнить). Саливон-балабон по болоту ходив, жабенят ловив, жабеня пищить, а він його з’їв умить!
БРЯЗКАЛО. Стій, голопузий! Розірву, як жабу!
Обман-паша викликає Джина.
ДЖИН. Наказуй повелителю.
ОБМАН-ПАША. Хап-ай його! Лови! (Джин хапає Брязкала). Та не того. Он того…
ДЖИН. Для мене це – один момент. (Біжить за Тарасом).
ОБМАН-ПАША. Хапай!
***
Курінь.
СКРИПУХА. О-хо-хо, образилась я на тебе тоді, отамане; а коли ти в халепу вскочив, образа моя відступила.
КАВУН. В яку ще біду?
СКРИПУХА. Думаєш, не знаю? У султана гостював?
КАВУН. Гостював.
СКРИПУХА. Чорт тебе на собі ніс?
КАВУН. Ніс… А, значить, то не сон?
СКРИПУХА. Не сон, отамане!
КАВУН. Звідки знаєш?
СКРИПУХА. Сорока на хвості принесла.
КАВУН. Значить – війна?
СКРИПУХА. Війна.
КАВУН. А щоб їм лихо! Джуро! Тарасе!
СКРИПУХА. Не почує тебе Тарасик.
КАВУН. Де він? Що з ним?
СКРИПУХА. А ти вибий тютюнець з люльки, зазирни в неї, і побачиш. (Кавун слухається) Що там?
КАВУН. Брязкало… паша… ат… іт… Вони ж Тарасика допитують. Ах ти ж паша – вша заморська! Шаблю мені!
СКРИПУХА. Стій, отамане. Кров твоя гаряча. Не так треба, не так.
КАВУН. Що тебе слухати, коли вони там…
СКРИПУХА. Послухаєш мене – і Тараса врятуєш, і турка в Чорне море скинемо. А ні… (шепоче на вухо Кавуну). Іди за мною, та не швиди.
------------
Гай. До молодого дерева прив’язано Тараса.
БРЯЗКАЛО. Будеш говорити? Брязну об землю – іскри зафонтанують!
ОБМАН-ПАША. Не бий його!
БРЯЗКАЛО. Його треба лупцювати, мордасити, дубасити! Драти, як сидорову козу!
ОБМАН-ПАША (на вухо). Хитріше… хитріше. Діти – вони ласку люблять.
БРЯЗКАЛО. Спробую ніжніше. Тарасику, ти знаєш таємні слова, щоб Скарбницю відкрити?
ТАРАС. Знаю.
БРЯЗКАЛО. Хороший ти хлопчик, Тарасику. Радий бути твоїм батьком, так ти мені подобаєшся.
ТАРАС. Брешеш.
БРЯЗКАЛО. Не віриш?
ТАРАС. Рідний батько не буде свого сина мотуззям в’язати.
БРЯЗКАЛО. Так. (Розв’язує Тараса). Ось ти і вільний. Ну, скажи мені слово… ну, ну… швидше…
ТАРАС. Зрадник ти, Брязкало! А для козаків зрадник – гірше татарина чи турка. (Тікає).
БРЯЗКАЛО. Ах ти поганець! (Ловить утікача).
ОБМАН-ПАША. В’яжи його знову. (Викликає Джина).
ДЖИН. Слухаюсь, наказуй!
ОБМАН-ПАША. Чи можеш ти читати думки невірних?
ДЖИН. Не штука. Все можу.
ОБМАН-ПАША. Тоді вивідай, що написано в голові цього хлопця.
ДЖИН. Зараз. (Ходить біля Тараса, зазирає в очі). Я можу з саду зробити пустелю, можу зрушити гору. А цього… хоч що робіть – ні.
ОБМАН-ПАША. Уз-зуб-бий-ди! Згинь з очей моїх!
БРЯЗКАЛО. Не відкриєш таємницю – бандуру на голові розіб’ю.
ОБМАН-ПАША. Бий, бий його!
Обидва кидаються до бандури. Раптом – темрява. Спалах вогню.
Світло. Замість Тараса вони бачать Скрипуху.
БРЯЗКАЛО. Знову ти…
ОБМАН-ПАША. Звідки вона взялася?
СКРИПУХА. Коли я сіла на весло – воно мене й принесло. А дорогою – глядь! – цап копита відкинув, я й підібрала. А навіщо – не знаю. Вузлик зав’язати забула. Не потрібні вони мені. (Кидає копита, б’є грім). О, грім рака вбив!
БРЯЗКАЛО. При чому тут рак?!
ОБМАН-ПАША. Що за копита?! Де хлопчик?
СКРИПУХА. Поїхав на клячі купувати калачі, а кляча – ледача, скинула його, давай трусити! (Трясе пашу за петельки).
Брязкало викликає Джина.
ДЖИН. Слухаюсь, наказуй.
ОБМАН-ПАША. Рятуй мене!
ДЖИН. Гей, стара, відпусти пашу! (Хоче відтягти її).
СКРИПУХА. Кулі-мулі-мішанина, красна ягода калина, ти від мене обв’яжися, в чистім полі опинися! (Джин зникає).
ОБМАН-ПАША. Брязкало,захисти!
БРЯЗКАЛО. Аги… ого… (стоїть на місті).
З’являється Джин, знову до Скрипухи.
СКРИПУХА. Ну й швидкий! Ну й моторний! А тепер іди, бусурманський біс, аж до дідькової бабусі!
З неба стрибнув Чортик.
ЧОРТЕНЯ. Це до моєї бабусі. Прошу! (Хапає Джина за бороду, тягне).
БРЯЗКАЛО. Пора тікати… (Тільки-но взяв ноги в руки, аж тут Кавун, схопив його, над землею підняв, струснув, поставив, дав понюхати кулак). Славний кулак у вас, пане отамане.
КАВУН. Щезнеш, пес продажний. Це я, січовий отаман Яків Кавун, тобі говорю.
БРЯЗКАЛО. Отамане… змилуйся…
КАВУН. Е-ге. Та я ліпше позбудуся оселедця, аніж допущу, щоб козак Січ ганьбив. На майдані перед хлопцями відповіси! (Виводить Саливона).
ОБМАН-ПАША (сидить, схрестивши ноги, хитає головою). Укруг-кружи-тія! Де я?
СКРИПУХА. Вдома, соколику, вдома.
ОБМАН-ПАША. У Царгороді?
СКРИПУХА. Ага. Трохи ближче.
ОБМАН-ПАША. А ти хто?
СКРИПУХА. Я твоя зоря шляховодна. Помічниця твоя. Кажи, що хочеш?
ОБМАН-ПАША. Скажи мені слова заповітні, щоб Військову Скарбницю відкрити.
СКРИПУХА. Скажу. Чому б не сказати. Ходімо.
ОБМАН-ПАША. Знову на Січ?
СКРИПУХА. Туди, голубе, туди.
*********
ЧОРТЕНЯ (тягне Джина за бороду). Ходімо, ходімо, ондечки моя бабуся живе.
ДЖИН. Ей, ти. Слухайся і виконуй. Відчепися! Як рівного собі прошу.
ЧОРТЕНЯ. Що ви кажете?
ДЖИН. Не розумієш? Дивися. Хочу, щоб цей волосатик з рогами тричі оббіг довкола землі!
ЧОРТЕНЯ. Тричі так тричі. Та тільки й ти за мною. Наввипередки. Згода? (Біжить). Ціп-ціп-ціп…
ДЖИН. Вай, вай, вай! Що зі мною? (Біжить за Чортиком).
*****
БРЯЗКАЛО. Батьку отамане, відпусти мене, відпусти!
КАВУН. Іди, іди, зраднику.
БРЯЗКАЛО. Дивися, Якове, по-доброму не бажаєш, по-злому вийде. А якщо моя переважить?
КАВУН. Брешеш, виродку!
БРЯЗКАЛО. Я – хитрий. Я тебе однаково перехитрую.
КАВУН. Поло;ва – твоя хитрість. А старого горобця на полові не спіймаєш.
БРЯЗКАЛО. Обдурю, отамане, ось і поміч моя летить…
Кавун дивиться вгору і падає від поштовху Чортеня, а потім і Джина. Тим часом Брязкало втікає.
КАВУН (покрутився на місці) ні, Саливоне, не минути тобі кари козацької.
*****
Дуб. Входять Скрипуха і Обман-паша.
СКРИПУХА. Ось ми й прибули.
ОБМАН-ПАША. На Січ?
СКРИПУХА. На Січ, пашенько. Дубочок бачиш?
ОБМАН-ПАША. Бачу.
СКРИПУХА. В ньому сила козацька. Як її дістати, я тебе зараз навчу. Слухай: треба з усього маху вдарити цього дуба лобиськом…
ОБМАН-ПАША. І весь секрет?
СКРИПУХА. Це перше. Лобом дуба вдариш – зірки побачиш. По них чарівне слово прочитаєш. Скажеш, і – Скарбниця твоя. Затямив?
ОБМАН-ПАША. Угу!
СКРИПУХА. Ставай осьде, так… Вперед! (Обман-паша з розбігу б’ється головою об деревину. Тупий звук, скрик). Були в козла ріжки, та стерлися. Зірки бачиш?
ОБМАН-ПАША. А-га…
СКРИПУХА. А слово? Яке слово?
ОБИМАН-ПАША. Ля-ілля-уль-гуля!
СКРИПУХА. Гуля.. красиве слово! І Скарбниця тепер – твоя.
Чортик і Джин удруге оббігають землю. Скрипуха перечіпає Чортеня.
СКРИПУХА. Куди летиш?
ЧОРТЕНЯ. Наввипередки з Джином бігаємо.
СКРИПУХА. Славно. А тепер до мене побіжиш.
ЧОРТЕНЯ. Ну ти, стара!
СКРИПУХА. Чортик, Чортик, не розкривай ротик!
ЧОРТЕНЯ. Ясно. Біжу.
СКРИПУХА. Знайди мені Тараса-джуру, від біди захисти, до дуба приведи.
ЧОРТЕНЯ. А як же Джин?
СКРИПУХА. Я з ним позмагаюся.
ЧОРТЕНЯ. Ну, я побіг?
СКРИПУХА. Давай, Чортеня, давай! (Той зникає. Скрипуха крутиться, примовляє) Вітер, вітер, вітрюган, дай силу ногам, по ріках і долинах побіжу за Джином. Е-ге-гей!.
ОБМАН-ПАША (один). Вах! вах! вах! куди дивиться Аллах, коли в моїй голові бах-бах... Джин, Джин!.. (Хитаючись іде).
***
Дорога. Входить Тарас. На його шляху з’являється Чортеня.
ЧЕРТЕНЯ. Стривай, хлопче, куди летиш? Дорога кручена, голова варена, ноги, як спиці, давай полежимо на травичці!
ТАРАС. Ніколи мені лежма лежати. А ти хто?
ЧОРТЕНЯ. Я – майстер на всі руки, штукар на всі штуки.
ТАРАС. Ти на біса схожий.
ЧОРТЕНЯ. А я і є такий…
ТАРАС. А чому вдома не сидиш?
ЧОРТЕНЯ. Полюбляю мандрувати. Давай разом погуляємо.
ТАРАС. Не можу. (Йде).
ЧОРТЕНЯ. Тарасе, джуро, я знаю де шукати того, хто тебе образив.
ТАРАС. Брязкала?
ЧОРТЕНЯ. Його.
ТАРАС. Де він?
ЧОРТЕНЯ. А ти – он туди подивися.
ТАРАС. Він! (Чортеня щось нашіптує на вухо хлопцю). Здо;рово!
Звідкись узялася скриня. Тарас намагається її відчинити.
Входить Брязкало.
БРЯЗКАЛО (цілиться з мушкета в Тараса). Попався!
ТАРАС. Тс-с! Не кричи. Допоможи краще скриню відімкнути.
БРЯЗКАЛО. Що в ній?
ТАРАС. Козацька сила.
БРЯЗКАЛО. Тарасику, давай відкриємо і подивимося, га? Де ключ?
ТАРАС. Ось (виймає з шароварів порося, яке перетворюється на гігантську рожеву свиню, вона сидає на скриню, тьохкає соловейком). Якщо ти справжній козак – зарубай її одним махом!
Брязкало женеться за свинею, нарешті розрубує її навпіл. А з неї курка вилетіла, сіла на скриню, півнем заспівала.
ТАРАС. Спіймай курку, і козацька сила – твоя!
Брязкало ганяється за куркою, та клює його в лоба, зникає.
Брязкало валиться на землю перед скринею. На скрині з’являється Чортеня.
ЧОРТЕНЯ. Ну що, Тарасику, чи весело тобі зі мною?
ТАРАС. Ще й як весело.
ЧОРТЕНЯ. І ти мені відразу сподобався. Чортеня в тобі сидить.
ТАРАС. Яке ще чортеня? Ніхто в мені не сидить.
ЧОРТЕНЯ. Не сидить, так не сидить. Гайда до дуба!
ТАРАС. А з ним що робити будемо?
ЧОРТЕНЯ. З собою прихопимо.
***
ОБМАН-ПАША. Джине! Закликаю Аллахом, відгукнися! Джине! Джи…
Входить Кавун.
КАВУН. Що це ви словом, наче вареником подавилися?
ОБМАН-ПАША. Кавун?
КАВУН. Я.
ОБМАН-ПАША. Ти хіба не в Стамбулі?
КАВУН. Набридло мені гостювати в султана, ось додому вернувся.
ОБМАН-ПАША. Жартуєш. З Обман-паша не можна сміятися! (Вихопив криву шаблю).
КАВУН. Обман-паша, хіба шляхетно на беззбройного нападати?
ОБМАН-ПАША. Не тобі говорити про шляхетство. Мій ятаган – моя й правда.
КАВУН. Як знаєте. Тільки беззбройний козак і очима ворога вбити може. (Блимнув Кавун очима, і над головою Обман-паші блискавка змайнула).
ОБМАН-ПАША (однією рукою розмахує шаблею, іншою прикриває очі). Не дивись, не дивись на мене! Джине!..
Вбігає Джин, збиває з ніг Обман-пашу.
ДЖИН. Я… гих… пих … ось. Наказуй.
ОБМАН-ПАША. Зроби з цього козака шашлик, перепічку, зітри його з лиця землі!
ДЖИН. Слухаюсь. Один момент. (Хапає Кавуна).
ОБМАН-ПАША. Так йому, так!
КАВУН. Е-ге. Не скажіть! (Пробує відбиватися). Скільки вже нас били, скільки шкура козацька тріщала, а ми лише міцнішали після кожного удару.
Вбігає Скрипуха.
СКРИПУХА. Отамане! Біда! Турок Дніпро долає! Тьма тьмуща!
ОБМАН-ПАША. Ага! Недовго вже жити Січі Запорозькій! Хай освятиться ім’я вельмишановного султана!
Почувся гул; щось важке впало на Джина і він випустив дух.
КАВУН (бере булаву). Ось вона – булава моя, вернулася до господаря. Будемо битися, Обман-паша? (Обман-паша тікає).
СКРИПУХА. Стій, отамане. Цього соколика я спіймаю. Збирай хлопців. (Вибігає).
КАВУН (голосно). Аз-буки-закаблуки, печеная каша, збирайся до купи вся братія наша! (Бій литавр, звук сурем, голоси, дзенькіт шабель). Розправте, свої крила, хлопці! Турок вражий іде проти нас! Соколи мої! Смерть попереду, а ганьба – позаду! Бий ворожу силу!
І раптом з цього людського гулу виринає дзвінка козацька пісня:
У турецького султана
Очі завидющі.
У турецького султана
Руки загрибущі.
Хоче, хоче вражий турок
Нашу Січ палити.
Хоче вовче, хоче лютий
Козаків згубити.
Тільки Січа, Січа, СІча –
Наша вдаченька одвічна.
Дуб могутній – сивий пане,
Будь у тужний день з синами.
Шаблі з піхов – ширше крила,
Ось вона – козацька сила!
КАВУН. Саме час Скарбницю на поміч узяти. Чи знає Тарас про навалу?
***
Дуб. Біля дуба Тарас, Бісеня, зв’язаний Брязкало.
ТАРАС. Що за пальба? Що за стрілянина?
ЧОРТЕНЯ (вмить опинився на дереві). Гуляють мечі, літають кулі, дим по Дніпру стелеться…
ТАРАС. Турки?
ЧОРТЕНЯ. Вони. З усіх боків козаків тиснуть.
ТАРАС. Ану злазь. (Звертається до дуба). Відкрийся, дубе! Розійдися, Козацька Сило! Допоможи козакам у битві!
За цими словами дуб ожив, розвернувся, як книга, і сяйво його чарівне вихлюпнулося на весь світ.
ЧОРТЕНЯ. Ой, сліпну! Час мені, мабуть, додому.
ТАРАС. Не тікай. Попильнуй Брязкала. А я повоюю…
ЧОРТЕНЯ. Постривай, Тарасику!
Входить Скрипуха. За нею – зв’язаний Обман-паша.
СКРИПУХА. А ось і ми. Де Тарасик?
ЧОРТЕНЯ. Воювати побіг.
СКРИПУХА. А я тобі що наказувала?
ЧОРТЕНЯ. Усе зробив, як веліла. Та хіба його втримаєш?
СКРИПУХА. Йди, нечестивий, хоч у пекло, а приведи сюди малого!
ЧОРТЕНЯ. Кулею злітаю! (Зникає).
Між полоненими зчиняється сварка.
ОБМАН-ПАША. Шакал ти, шакал! Ти все провалив, ти!
БРЯЗКАЛО. Не я. Ось – вони!
ОБМАН-ПАША. Сікір башка буде, сікір!
БРЯЗКАЛО. Сікір, сікір… А тобі два сікіри.
Входить Кавун.
КАВУН. Ти-хо! Тихо, панове. А що, Обман-паша, біжать султанові діти! Закрийся, дубе! (Дуб закривається). Кого я бачу! Та тут і Брязкало-зубоклацало. Що, Саливоне, чия зверху?
БРЯЗКАЛО. Не карай, отамане!!
ОБМАН-ПАША. Змилуйся, о найсвітліший!
КАВУН. Немає вам пощади. Козацьким судом судити будемо.
Із глибини сцени з’являється Тарас і Чортеня; попереду себе вони ведуть полоненого султана.
ЧОРТЕНЯ. Тут я тебе покину, Тарасику. Не хочеться мені з козаками стрічатися. Прощавай!
ТАРАС. Прощавай!
СКРИПУХА (помічає Тараса). Озирнися, отамане, їде купець на базар, а в купця – товар.
ТАРАС. Такий товар не купить ніхто.
КАВУН. Джуро, Тарасе, та ти самого султана в полон узяв!
ТАРАС. Самого султана, батьку!
СУЛТАН. Ми розгнівані.
СКРИПУХА. Які ми злі. Від погляду молоко кисне… А красивий…
КАВУН. Як свиня після дощу.
ОБМАН-ПАША. О правителю правовірних! Хай живе міць твоя і велич!
СУЛТАН. О собака серед пашів! Повісити тебе і сорок твоїх родичів велю!..
СКРИПУХА. Ти ба, яка цяця… Ану, цить!
КАВУН. Побалакали, дядьку, і годі. Що з ними робити будемо?
СКРИПУХА (до Брязкала). Щоб тебе хапун ухопив! Щоб тебе брязкало, доки вся глупота з тебе не вилетить.
БРЯЗКАЛО (почав підстрибувати, як коник, все частіше й частіше). Ай-ай-ай… Бо-о-о-о-о-о-лю… че… че… (Так і пострибав).
КАВУН. А цих бусурманів як покараємо!
ТАРАС. Вели їх, батьку, обмастити смолою, викачати в пір’я і водити по ярмарках – добрих людей смішити!
ОБМАН-ПАША. Не треба смішити, не треба!
СУЛТАН. О незрівняний, вкажи мені дорогу, яка поверне мене в землі мої!
КАВУН. Може, відпустимо їх?
СУЛТАН і ОБМАН-ПАША (одноголосно). Відпусти!
КАВУН. Ех, султане, султане! Казали тобі, не лізь на Січ. Руки короткі! Та ми зла не тримаємо. Ступай. Але пам’ятай і десятому наступнику закажи: козацька сила – незборима!
Турки кланяються, залишають сцену.
СКРИПУХА. Тихо як!
ТАРАС. Дивіться, лелека летить.
КАВУН. Люльку б тютюнцем набити!
СКРИПУХА (подає люльку). Кури, отамане!
КАВУН (затягся, пустив кільце диму). Міцний тютюнець!
Раптом перед козаками з’являється казан, з нього парує.
СКРИПУХА (роздає ложки). Сідайте, будемо галушки їсти.
Кавун і Тарас підсідають до казана, їдять галушки.
Завіса