ЧИ Я, ЛЮДИ, НЕ ДУРНА?!
Казали ж люди, а я не вірила. А воно – таки так. Звати мене – баба Маріка Трисупко з Мальован¬ки, що знаходиться в м. Житомирі. Отак як з Києва на Варшаву їхати, то прямо по центру і чуть-чуть збо¬ку. Маю я собі сусідку – кацапку... хоч вона і стверджує, що вона „руско-язичєскоє насєлєніє”, однак, як по-нашому, по-мальованському, то кацапку – бабу Насцьону Пукіну. І має вона, ота Насцьона, до території мого городу – територіальні пре¬тензії. А особливо до груші „Дулі” – сорт є такий. Мотивує вона оті свої претензії тим, що колись, у „юношескіє годи”, дід Панько, царствіє йому... ходив, значиця, до Насцьони на побачення, чимчикуючи навпрош¬ки через мій город. А коли проходив біля груші, то, можливо, інколи, справляв попід нею... теє чи сеє... А ще, на гноїщі, що поза клунею нашою, вони там – Панько з Насцьоною... і згадува¬ти соромно. А як оце сказати по-літературному не знаю, тому, що сексу у нас тоді ще не було. Так от, має теперечки до мене баба Насцьона Пукіна, на оті „історічєскіє мєста своєй юношеской сла¬ви” територіальні вимоги. Вона ствер¬джує, що має „ісконниє права”: на грушу „Дулю”, на клуню, та на части¬ну мого городу. І, починаючи з незалежного віку, ма¬ємо ми з Насцьоною територіальні, міжнаціонально-етнічні та політичні дискусії і тренія. Вона мене – коцюбою, коцюбою, а я Її – рогачами, рога¬чами... Гарні у мене, хвалити Гос¬пода, рогачики були – з дубовим держалном. Тож мала я чим свій су¬веренітет від Насцьони Пукіної за¬зіхань захищати.
Та от. Чи то біс мене по¬путав?! Ні не біс... А може?.. А таки, що біс... але в особі Європи Айбросімівни Гешефтмахер – жительки... теж сусідки, хоч і не зовсім... а отакечки через річку, на території іншого штату проживає. Умовила вона мене, тая Айбросімівна, продати мої рогачі якомусь своєму родичу – жителю заоке¬анському. Чи то Шахер-махеру якомусь, чи то Цугундеру? Бо він антикваріат – начиння всяке старе скуповує. Йому навіть Леонід Давилович наш якусь кольчугу продав. От і сказала мені Айбросімівна: „Ну шьо ві за теє стар’йо трімаєтесь обома рукамі? Шьо ві б’йотесь, як риба об лід? Ми вам дамо за ці ваші рогачі антікварниє різного шматя-дрантя гуманітарного, соєвого жому, снікерсів з мутелою-разом-з-кока-колою... Роззброюйтесь. А ми, з моїм родичем – Шахер-махер Цугундером, задля вашої безпеки, будемо над вами іметь гарант” – це, значиться, вони беруться захищати мене від Насцьониних агресивних зазіхань на мою територію.
Ой! Бо-жень-ки! Ой-лю-у-доньки-ж-мо-ї-милі! Ой! Спокусилася я на теє шмаття-дрантя і на кака-колу з соєвого жому! Віддала ж я свої рогачики. Ой, навіщо ж я віддала їх, повіривши в оті обіцянки-цяцянки? Адже, як тільки ото груші достигли – Насцьона вже тут-таки, на моєму городі, до груші претензії виставляє... трусить, знай собі... та в пелену, та в пелену... мої грушечки складає. Каже: „Подєлімся по-брацкі. Мєнє груші, а тєбє – дулі”. Я їй не давати, а вона мене – коцю¬бою, коцюбою... А мені свій сувере¬нітет захищати нічим. Біжу я тоді до Гешефмахерші та кричу їй: „Ой, Айбросімівно! Клич швидше свого Цугундера! Нехай робить шухер з нахером та захищає мої „дулі”. Нехай виконує свою обі¬цянку бути мені гарантом безпеки...”
А вона мені на те: „Ну шьо ти, ста¬рая дура, серед біла дня моє стабільне сотояніє тур¬буєш? Ти шьо – з глузда з’їхала, чи, як ото по вашому – крейзі, чі что лі? Іди собі на... піч грітися! У мене ж бач, кhуїк-енд з секс меншинами. Прий¬деш у понеділок, напишемо та пошлемо запроса до пана Цугундера-заокеанського, А він опісля того як зат¬вердить вопрос в сенаті, та ще в ко¬місіях різних: з безпеки, з захисту прав людини – дасть тобі якусь відповідь. А може й ноту яку до Насцьони напише”. Отак від¬повіла, та й пішла собі далі свого шангена чухати.
Таки, Шухер-Цугундер отой написав якусь ноту. Але поки ота нота до Насцьони дійшла, то вже від моїх груш-дуль залишилося – нуль.
А Насцьона з тією нотою до вітру сходила. Правда, лаялася потім. Казала, що Цугундер-Нахер не ту ноту взяв. Чи то папір для ноти не той, бо дуже твердий...
Отака от історія. Мо', прочитавши, ви скажете – якась дурна баба напи¬сала?! А таки ж дурна!