Суд
Дійові особи:
Глас – волаючий в пустелі;
Судді – честь і совість:
Тарас Шевченко;
Іван Франко;
Леся Українка;
Злочинці: Правителі –
без честі і без совісті.
Глас:
Встати! Суд іде!
Суд не земний – а вічний;
Суд правий і величний;
Отців духовних суд гряде.
Отців, що суть їх є свята
Із віку в вік,
І рід від роду –
Душа вкраїнського народу...
Сідати прошу...
Ні! Не вас...
Ви на коліна станьте,
Правителі-поганці,
Перед судом отим.
Глашатай-клич вже провістив,
Що час настав відповісти
За ваші всі земні діла…
За що – хвала? За що – хула?
Ця мить прийшла.
І судний глас
Вам скаже все,
Що мовиться про вас
Проміж людьми,
Котрими правити дано
Вам долею було.
Свій присуд – істини зерно,
Цей суд вам скаже:
„Аз воздам...”
І вирок вам.
Леся Українка:
О, як я довго спала...
В краю спокою,
Де не шелестять дерева,
І ріки не несуть бурхливих вод...
Та стогін рідного народу,
Проник туди, де збурив води
Мого спокійного буття.
Збудивши у земне життя
Мене вернути,
Ім’ям його суддею бути,
І Вас, правителі, судити...
Іван Франко:
То не правителі – бандити.
Лихе з народом повелись,
І, мов нікчемнії повії,
За „срібні” Юди продались.
Тарас Шевченко:
Коли не бачиш того лиха,
То скрізь, здається, любо, тихо.
І на Україні добро…
Та чую – стогне мій народ.
Бо вже до злиднів довели
Людей на славній Україні.
Вже й Україну продали
Пани лукаві. Люди гинуть!
Те зло від вашої вини.
Ви, препоганії сини,
За Юди, тридцять срібних грошів,
І матір продасте. Й штани...
Своїм злодіям, чи заморським,
(Така вже звичка в холуяк),
Штани хазяйські, та сідниці
Лизать, вклонятись, цілувать...
Іван Франко:
Всюди нівечиться правда.
Всюди панує брехня.
В країні – Вкраїні, де влада
В руках у брудних злодіяк,
Що люд обібрали до нитки,
Розкрали усе, розтягли,
Свої по напхавши калитки.
Попрали народу надії,
До згину народ прирекли,
Облудники і лиходії –
Прислужники ваші, і ви.
Куди не глянь – повсюди лжа.
Скрізь правлять холуї держимордаті.
Державу роз’їдають, наче ржа,
Чиновні ваші слуги, як ті таті.
За дріб’язок трисрібних хабарів
Готуються приниження, наруги…
Злочинці:
Так ми ж… не тільки, ми…
Іван Франко:
Замовкніть, брехуни.
Запроданці, безсовісні хапуги!
Бо риба, кажуть, з голови гниє…
Які господарі ви є –
Такі ж і ваші слуги…
Злочинці:
Так нас, таких, собі
Народ сам і обрав…
Тарас Шевченко:
Обрав?!
За що Всевишній тяжко покарав?
Обманутий народ собі на горе
Сам злодія впустив собі в комори.
Леся Українка:
Обманутий нарід –
Зневірений, знедолений,
Як раб душею зболений...
За що сей важкий гніт
Пан-Біг на плечі його возложив?
Він волю мав.
Та в щасті не спожив.
Як те було уже не раз...
Нехай суд часу судить вас,
Його правителі лихії.
Нащо, злочинці-блудодії,
Ви обездолили народ?
Іван Франко:
Кубло заброд!
Не українці се – чужії...
Ненавиджу я вас,
Підступні змії!
Та кожен жне нехай
Оте, що сіяв.
Я вірю – прийде час.
Наш люд збудиться
І повстане!
Він обруба гілля погане
Із древа вічного життя.
І прокляне вас майбуття...
Леся Українка:
Так є, так буде, так було...
Гадюче ваше зле кубло
Від гніву полум’я згорить.
Вас прокляне і спопелить
Народу пам’ять на віки.
І ви, нікчемні хробаки,
З лайна в лайно...
Не з праху в прах.
Не по словах, а по ділах
Осудить вічне вас буття...
І Слово – Праведний Суддя,
Вам, Свій явивши гнівний Лик,
Вас – непотрібнеє сміття,
Змете в історії смітник.
Тарас Шевченко:
А вам, іуди-яничари,
Що із народу кров пили,
Все, що накрали, настягли,
Те вам не в користь – для покари
Возляже каменем-тягарем
На плечі ваші. Й сотні літ
Вам, як тим Каїнам ходити.
Тягар той на собі носити
За „Жидом Вічним” слід у слід.
Як ви зреклись свого народу,
Своїй утробі на догоду,
Так і народ зречеться вас.
Народ вам скаже: „Геть від нас!”
А за облуду та обмани,
Вас заклеймить клеймом поганим,
Щоб упізнав вас в світі всяк...
Хай буде так!