Коли за степами зоря загоряється,
Коли над лугами туман піднімається,
Коли не димить синій схід за лісами
І небо холодними вкрите вітрами;
Коли мандрівник до землі притуляється
І чує – холодна зима насувається, -
У темній, холодній нічній тишині
Привиділось літо далеке мені.
Теплії дні, душно - темнії ночі,
Розсипаних в небі зірок чисті очі,
І спів у степу чийсь тужливо – томливий, -
Я був у ті ночі безумно щасливий!
То стихає, то плаче, то знов призиває
Він милу голубку, бо серце страждає.
Хто мучиться там і ридає, незримий ?! –
То бідний, любов’ю юнак одержимий…
Недавно у небі курли журавлі,
І довго за ними слідив я с землі.
«Добра вам путь!» - говорю я порою
І їм на прощання махав я рукою…
©Галета Іван «Зорі неба» 1954р.