Учителю Сковорода!
Життя в достатку – це біда…
Хай краще хліб, сира вода,
Аби надія молода!
На дні сумління міцно спить,
Бурун розбуджений кипить.
Духовний звузивсь горизонт, -
Не переплисти Геллеспонт!
Перекликається життя
Буденним гаслом, без звитяг.
Та озориться другий світ,
Ламаючи буденний гніт.
Мене гукніть!
Я у широкий хочу світ, -
Пройти ущелину воріт,
Щоб першим бачить сонця схід.
Ні сам, мов дід,
Ні сотні бід
Не знищать марево ясне ,
Розкута думка не засне.
А по підгірній стороні
Летить через місця ясні
І усміхається у сні
Мені.
Хто сам на сам зустріне смерть,
Надію, виповнену вщерть?!
Зоря збудилась, місяць ліг,
Земля продовжує свій біг,
За безкінечній переліг
Несе безсмертя повен ріг
Який же зміст
У вічність будувати міст,
Коли комети блідий хвіст
Про катаклізми оповість?!
А все таки
лежать між зорями стежки,
Які віки
Проводять в вічність навпрошки !
Стримися в висоту, наш дух!
Твій вічний супутник, - сфери рух, -
Тебе покличе з темноти
І в другі поведе світи!
Прощай, бездарне існування!
Я краще за молитви гранню,
За пеленою всіх страждань
Творця побачу чисту грань.
І будьте позабуті дні,
Порожнім стукотом смішні!
В такій безмежній вишині
Душа горить немов в вогні!
© Галета Іван, 1972 рік