Між схилами, що в глині пролягли,
Від посухи порізані і жовті,
Від вітру візерунчасті й сухі,
Від спеки спраглі, ніби листя в жовтні,
Одне питання на вустах луна,
І погляди щораз сюди прикуті:
- Чи буде? Чи шумітиме вода?
- Чи будем жить? Чи ми давно забуті?
І ось Дніпро несе живу блакить,
Співучу і веселу, срібну, чисту.
Вона біжить, сміється і шумить,
Несе життя полям, селу і місту.
Підморгує, горить і не згора,
Несе свободу із країв майданних.
Любов"ю батька - сивого Дніпра -
Вітає своїх діток неслухняних.
05.04.2014р.
(власне фото)