Він відлітав з її палких обіймів,
Не дивно, що вона і не тримала,
Цього вже разу більш його не прийме,
Бо сотні раз до цього повертала,
Все пробачаючи, закривши чорні очі,
Не видівши навмисно злої правди.
Так пристрасно любилися щоночі,
А зараз розлучаються назавжди,
Все розриваючи, все ріжучи на шмаття,
Забувши все, що берегли колись так ніжно.
Для неї він тепер – її прокляття,
Що скінчилось й не повернеться більше,
Що зникло із її життя навіки,
На серці дві відмітки залишило:
Одна – кохання від святого чоловіка,
А інша – зрада, що любов її убила ! ! !