Дмитрий Павлычко, украинский поэт, 1929 г.р.
(вольный перевод)
Люблю ночами в небеса смотреть,
где звёзд пчелиный рой летает,
блестя крылами, и мечтает
щербатый месяц, словно старый дед…
Там, где-то далеко, отчизна неземная,
там пахнут звезды, как луга весной,
и, где-то там, свирель средь звезд играет,
и, так же, светит месяц золотой.
Но день идет, как роженица бледный,
Я вновь в его руках, я – малое дитя…
Ему вручу свои надежды и сомненья…
В его ладонях я – с рождения и до небытия…
Апрель, 2014г
(оригінал)
Люблю вночі на небеса дивитись,
Коли зірки, немов бджолиний рій,
Поблискують крильми, і повен мрій
Виходить місяць, як прадавній витязь.
Блакитом неба прагну оповитись,
Неначе димом тютюну курій,
Лишити все на цій Землі старій
І в безмірі небеснім загубитись.
Там десь моя вітчизна неземна,
Де пахнуть зорі, ніби євшан-зілля,
В сивинах сяйва мріє далина.
Та день іде блідий, як породілля,
І знову я в руках того свавілля,
Що звершує колиска і труна.
1977р.