На телеекрані... біжить її син… мати плаче…
І скрикнула: — Синку! Рятуй себе! Куля летить!
Не чув її… снайперську кулю, на жаль, не побачив.
І все… на бруківці синок в крОві мертвий лежить…
— Не вірю, мій сину, що більше тебе не побачу,
Всі весни я буду тебе виглядати в саду.
Тепер, сину мій, за тобою щодня гірко плачу.
Чекай мене, рідний, до тебе я скоро прийду.
— Щодня за твою неспокійну я душу молюся.
ЛишЕ уві сні я з тобою розмову веду.
Ніколи не скажеш мені рідне слово «Матуся»,
І гадки не мала зустріти страшну цю біду.
Мою колискову хай ангели пісню співають,
Хай буде спокійно тобі в твоїм домі новім,
В раю над тобою птахи нехай з миром літають.
Про серце велике твоє я усім розповім.
Спи, сину, спокійно, жива ще твоя Україна.
В жорстокій борні на Майдані сини полягли.
Як символ скорботи, моя тепер чорна хустина.
За правду — на смерть! Бо інакше вони не змогли.
22. 04. 2014 рік
Світлина з інтернету