Взимку я думаю про тепло навіть більше
Ніж про роботу, не кажучи вже про любов і голод.
Я думаю про автобус, що суне зі Львова до Києва.
Про те як у ньому тепло. Навколо ж - тільки
Сніг, сніг і сніг. І ще вантажівки,
Що не можуть їхати далі, ні до Центру, ані на Захід.
Як усі чекають, доки їх викопають,
І тоді вже можна сунути далі у темряві.
А нам не холодно й майже не страшно, ми - всередині.
Під снігом.
Взимку я думаю про те, що лишилось під снігом,
Про всіх, хто під снігом, кому вже давно так тепло,
Що годі й помислити. Кому вже не хочеться спати
Хто вже не думає про роботу і голод і навіть про сніг,
А знає тільки тепло, і нічого більше.
Тепло - це не те що ти думаєш.
Це не пухнасті пальта і не центральне опалення, ні.
Зігрітися можна і димом. Проте тепло -
Це те, як я їду додому, до тебе крізь мокрий сніг.
У мокрій маршрутці, де повно людей, і знаю,
Як тихо сміється малий і які ви обоє на запах.
Тепло - це глухий, жодною мовою невимовний звук,
Яким звучить трухлява деревина дверей,
Коли у неї стукає Божа рука.
І навіть якщо у хаті не зовсім прибрано -
Візьми і впусти. І сунучи далі у темряві,
Більше не думай про те, що надворі хурделиця,
Про сніг, сніг і сніг. Про занесені вантажівки.
Про роботу і голод.
Тепло - це коли не боїшся смерті.
Воно чомусь ні з чим не римується.