Сутінками білими, темним-темним тьмяним небом хмарним, містом примарним
Світ нанівець неузгоджений, слід снігом марний –
Відстанню, віддаллю, вітром, що вилетів й подих лоскоче,
Хоче
серце почути, але не може, бо – ніч вже!
Берегом кригою чвалом слід слідом під снігом, час ранній -
Ніч не укриє, сніг не сховає, так, це востаннє,
Не повернутися, кригу розітнуто, стійте, герої…
Котику-братику, де ти співаєш своєї
колискової?
Велетом тінь – постріл, ще – де ти, велете?
Схиблене, збагнене – ой там ридає крізь воду –
Стрімку, рвучку, зимну, таку, що скрізь ллється!
Котику, братику, чую тебе вже – серцем...