Таракан
Чобіт мій не давить таракана --
Він бо ж лазить тоді, як світла немає.
А я сплю в той час... Тіло моє спочиває...
Ось в чім справа неугоди моєї! Хтось задумався,
До чого ось ця стрічка віршів досягає?
Таракан плазує. Він не спочиває. Все шукає.
А що? Він і сам не знає. Його доля плазувати
Гидкістю, від себе, людей усіх відкидати...
Його сила все інфекціювати. Облямовувати --
рудими кольорами, будь-які здобутки других.
Таракан! Не такий же "великан"... Як, напевне,
-- "він і думає?..", що є. А все таки пошкода,
його буття, є велика тай безмірна, для людини,
на просторості її спокійного життя.
Таракан плазує темню ніччю, -- Як світла нема!