Дощ змиває з неба спокій-маску,
Змішуючи з брудом у калюжі.
Та й суворе ж! Посміхнись, будь ласка.
Посміхнись, тебе прохаю дуже.
Вірити тобі якому треба?
Справжнє де твоє, скажи, обличчя?
Ти було таким відвертим, небо...
Вигляд твій лякає вже, не кличе.
Може, я тебе не розуміла,
То чому ж мені ти не сказало,
Що тебе давно вже загубила,
Вже тоді, коли лиш відшукала?
2005