Я б тобі присвятила сотні віршів-
Дорогоцінності небачених каратів.
Та, знаєш, іноді не вистачає слів,
Коли тобі є дійсно що сказати.
Ти гіден більшого. Та лише не мене.
Десь є твоя- прекрасна, нескорима.
Іди. А спогад часом промайне
Про дівчину з зеленими очима.
То я колись була, а не тепер.
І де поділось моє ніжне серце,
Мій гордий дух бунтарський?.. Він помер,
Й реанімації уже не піддається.
І скільки ж часу вбила я дарма,
Як Дон Кіхот, боролась з вітряками.
Чому, скажи, оця німа стіна
З'явилась несподівано між нами?
Ти обпікався у житті не раз,
Хоча в самого очі- смолоскипи.
Я їх вогнем бурхливим зайнялась,
Так ,дай же Бог, скоріш мені дотліти.