Коли після дощу, у час обідній,
Туманами укрилося село,
Мені запахло вишнями повітря
Тими, що в цьому році не було.
Цвіли? Цвіли! І ніде правди діти!
Та цвіт іх білий швидко облетів.
І серед нас бувають пустоцвіти,
Що квітнуть, але не дають плодів.
Нічого я від них не вимагаю:
У них все є, нема лиш каяття,
Нема душі, що прагнула б до раю,
Вона перетворилась на сміття.